(відповідь депутату Гришковецької селищної ради, редактору газети «Ріо-Бердичів» О. Доманському щодо ініціативи по створенню Гришковецької об’єднаної територіальної громади)
Питання реформування місцевого самоврядування, зокрема передачі державою повноважень на місця, піднімається вже досить давно. Сама ідея децентралізації – відмінний проект. Коли б, насправді, об’єднання громад проходили добровільно без «невидимої» боротьби представників влади.
Боротьба за вигідні приміські громади міською владою розпочалася ще в 2015 році. Так за особистою домовленістю колишня Гришковецький селищний голова Стаднік З.Є. внесла ініціативу (27 травня 2015 р.) про приєднання громади селища до м. Бердичева. Ініціативу підтримали лише 10 депутатів із 20 (потрібна більшість). Громадських слухань, обговорення в колективах не було і вже 28 травня міська рада прийняла рішення про об’єднання. Такі дії викликали супротив жителів селища, а рішення більшістю депутатів селищної ради було скасоване і в результаті на виборах було обрано нового селищного голову Лісову І.Л. В минулому 2016 році на сесії селищної ради було ініційовано про створення об’єднаної Гришковецької територіальної громади з пропозицією, щоб об’єдналися всі села району. Однак органами виконавчої влади було посіяно між окремими сільськими головами недовіру. Тим часом за ініціативи Іванковецького сільського голови при підтримці адміністрації було створено Семенівську територіальну громаду, хоча із самого початку було прийнято рішення на сесії районної ради і подано до Кабінету Міністрів України про створення однієї Гришковецької об’єднаної громади, щоб зберегти інфраструктуру району.
А тепер, коли вже всі побачили перші кроки становлення Семенівської об’єднаної громади і проблеми там із кадрами, після певних консультацій окремих депутатів селищної ради, членів виконкому із сільськими головами району було прийняте рішення ініціювати створення об’єднаної Гришковецької територіальної громади (ініціювали 10 депутатів, а за рішення проголосували всі 22 депутата в т.ч. і сам О. Доманський, який цю громаду називає «привидом»).
Ми зараз маємо можливість переконатися, як працюють вже створені громади не лише в нашому районі та області, а в інших областях, бачимо перші кроки децентралізації бюджетних коштів, позитивні і негативні зміни по наповненню бюджету та в інших організаційних питаннях.
Так, об’єм субвенцій не покриває необхідних розходів, зменшено відрахування з прибутку фізичних осіб з 75 до 60%. В цьому році буде відмінений роздрібний акцизний податок з пального. Готуються до прийняття і ще деякі законопроекти, наприклад про відміну роздрібного акцизного податку з тютюнових виробів. Тобто в нас постійно змінюються закони, які впливають на надходження і витрати місцевих бюджетів, що не може позитивно вплинути на розвиток місцевих територій. Якщо буде одна об’єднана громада ми виграємо в тому, що будуть менші витрати на утримання чиновницького апарату. Наприклад, зараз в апараті адміністрації і в районній раді працює 90 чоловік на весь район, а в одній Семенівській громаді – 50 чоловік. А якщо буде 4 громади? Це більше 200 чоловік. Для чого 4 відділи освіти, культури, соціального захисту і т.д.? Як їх утримувати? І чи маємо можливість підібрати відповідні кадри? Де їх взяти? Олександр Доманський закидає у своїй статті докір голові районної ради Самчику М.Ю., що він готується очолити Гришковецьку територіальну громаду. Перш за ,е посада виборна і кожен має право висунути свою кандидатуру і навіть сам Доманський, якщо він справиться «потягнути» таку ношу. Свою оцінку в 2015 році про приєднання до міста дали не лише жителі селища Гришківці, але і Романівки (Радянського), В.Низгірець. В Гришківцях зібрано «не якихось», як каже Доманський, а більше 3 тисяч підписів під час сходів селища та зборів по вулицях про те, що люди не бажають приєднуватись до міста. Тому що це різні комунальні тарифи на світло, телефони, податки, адміністративні послуги і різні завдання розвитку територій, а головне – дуже маленьке представництво в органах влади.
Є ще старожили району, які пам’ятають, що ми вже двічі були об’єднані з містом. Це з 1930 по 1939 рр., тоді ми були жителями Вінницької області, та з листопада 1959 по 1962 рр. включно, і це нічого доброго не дало, бо у міста основна галузь – промисловість, а в селі – сільське господарство. Сільськими громадами повинні керувати люди від землі – селяни, вболівати за розвиток села. Бо село – це українська колиска. Саме найбільше багатство, що зараз залишилося – це земля. ЇЇ зможе зберегти тільки село. Бо немає землі (території) – немає держави. Україна – споконвіків аграрна держава і за її землю завжди боролися наші пращури. Настав час задуматися нашим правителям над словами Тараса Шевченка: «Доборолась Україна до самого краю, свої діти хуже ляха її розпинають».
Тому потрібно все зробити, щоб наш район зберегти. Зберегти його культуру, історію, ідентичність. А нам є чим пишатися. За самовіддану працю 2600 жителів району нагороджені урядовими нагородами, орденами і медалями. Район виховав 5 Героїв Радянського Союзу, 5 Героїв Соціалістичної праці, 32 кавалери ордена Леніна, 12 орденів Жовтневої революції.
Потрібно зберегти інфраструктуру і всі соціальні об’єкти в селах та в районі: школи, дитячі садки, клуби, бібліотеки, сільські медичні заклади, районну лікарню, поліклініку, оздоровчий табір «Березовий гай», районний стадіон та інше, щоб не рвати на шматки і не дати роздеребанити.
Питання об’єднання повинно широко обговорюватись в громадах всіх сіл і селища на громадських слуханнях, сходках сіл, зборах тощо, щоб зважити всі плюси і мінуси.
А при цьому слід всім пам’ятати, що якщо ми порвемо район на шматки, нічого доброго з цього не вийде. Нам потрібно єднатися, а не розколювати суспільство, пам’ятати слова Пророка Тараса Шевченка із Заповіту у вірші «І мертвим, і живим, і не народженим», де він звертається до тих, хто зараз на людях б’є йому поклони, а надалі напихає свої кишені. Що як будуть так і далі роздирати Україну, то, як він говорить, «Погибнеш, згинеш Україно, не стане й знаку на землі!…»
Почесний громадянин Бердичівського району М.І. Ейсмонт