Про те, що у нашому місті кілька разів на тиждень біля відомого більшості бердичівлян колишнього заводу «Беверс» роздають смачні сніданки тим, хто цього найбільше потребує, дізналася не так давно. Можливо, для декого це не настільки дивовижна і важлива новина, аби нею цікавитися, та чомусь мені особисто дуже захотілося про це написати. Напевно тому, що завжди захоплююся людьми, котрі простягають руку допомоги і намагаються всілякого підтримати у важкі хвилини, роблячи при цьому хай навіть на трішки, але щасливішими оточуючих. І, як показує життя, для цього не обов’язково мати великі статки, бути багатим та незалежним, головне – велике бажання допомагати, а також багатство у вигляді любові до людей і віру у душі.
А у чоловіка, з яким мені пощастило спілкуватися, цієї любові та віри і справді вистачає. Ця відкрита та щира людина залюбки погодилася поділитися тим, що нині є важливою частиною його переосмисленого життя, поділитися частинкою того добра, яке він дарує іншим, і тим, що в нього, скажу відверто, дуже вдало виходить.
Максим Калмиков є тією людиною, після розмови з якою залишилися приємні враження і розуміння, що люди змінюються. Він настільки відвертий, що ті речі, про які, можливо, інші не хотіли б говорити та посилалися б на особисте, не приховує і, як на духу розповів, що його спонукало до цієї благородної і доброї справи. 32-річний молодий чоловік, представник християнської спільноти «Церква повного Євангелія «Сила Божа», впевнений у собі і своїх силах, активний і цілеспрямований, енергійний і щасливий, згадує нині, як важке випробовування, своє минуле: «Рівно 2 роки тому 6 лютого як я перестав вживати наркотики, алкоголь та сигарети, моє життя дуже сильно змінилося. Я був дуже поганою людиною, проте на власному прикладі зрозумів, що Господь усе це прощає. За рік життя у Бердичева я маю власний будинок з усіма зручностями і щодня розумію, що до мене і до багатьох інших проявлена Божа любов, що я ні в чому не маю потреби і можу та маю сили допомагати іншим, хто цього хоче», – зазначає Максим.
Чоловік одкровенно, не приховуючи, згадує, як потрапив до реабілітаційного центру, довго там не пробув і втік, але менш ніж за місяць знову повернувся, бо дозування наркотичними засобами збільшилося мало не в 5 разів. А все через те, що до того вів неправильний спосіб життя, а потім і у доньки, якій зараз 3 роки, були проблеми зі здоров’ям, якось все не ладилося і нічого не виходило, пагубні звички затягували: «Я, здавалося вже, скотився на самий низ, але Бог дав сили це все подолати, я зрозумів, що я до нинішнього свого життя давно йшов і нині збувається все те, про що я мріяв. А моя дружина Діана мене у ці важкі часи неабияк підтримувала, вірила до останнього і молилася за мене, як і молилися усі рідні та вся церква».
Стосовно цієї доброї справи, яка полягає у годуванні нужденних бердичівлян, то в Бердичеві вона взяла свій початок трохи більше півроку тому. До цього, коли Максим у Житомирі був членом церкви «Нове покоління», вони годували у скверику щодня людей, причому перші страви, тобто гарячі супи, були кожного дня різні. Туди приходило по 50 осіб, які з задоволенням смакували приготовані, до речі, власноруч Максимом смачні страви. Тоді влада місцева попрохала їх з одного скверу піти, мовляв, дають закуску питущим до оковитої, хоча, за словами чоловіка, з цих півсотні людей, які приходили, питущих було від сили 5, а решта – бабусі, дідусі, маленькі діти з малозабезпечених сімей.
«Тут, в Бердичеві, у нас своє приміщення. Влітку ми годували біля сходинок, бо було тепло, а зараз всередині, щоб зігрілися. Нам дуже допомагають, в основному церква, хоча я починав усе сам, купуючи термоси, продукти. Далі люди зрозуміли, що наша ціль – це, в першу чергу, спасіння, і почали допомагати не лише фінансово, а й продуктами, мішками з картоплею, овочами, крупами», – говорить Максим.
На моє запитання про те, чи допомагають, можливо, спонсори якісь, одноголосно кажуть, що ні. А все тому, пояснюють, що такі люди зазвичай нікому не потрібні, бо ніхто не знає, де той чи інший буде завтра. Представники ж Церкви повного Євангелія «Сила Божа» в такі моменти згадують Біблію і фразу в ній про те, що «останні стануть першими…».
Ідея годувати людей у нашому місті виникла, як тільки сім’я Калмикових переїхала до Бердичева, десь 1,5 роки тому, але реалізувалася вона через рік. Нині в цьому приміщенні поблизу «Беверсу» тричі на тиждень, у середу, п’ятницю та неділю, усі прибулі ласують гарячими супами з хлібом. У день, коли я завітала поспілкуватися з організаторами цих сніданків, Максим і його помічниця Анастасія Кондратюк розливали по стаканчиках гороховий суп з копченою ковбасою, роздавали хліб і навіть у баночки давали страву з собою.
«До нас сюди приходять різні люди. Це не лише ті, хто веде вуличний спосіб життя, заглядає у чарчину, а люди, які потрапили у важкі життєві обставини, самотні пенсіонери, у яких немає достатку та можливості смачно і ситно поїсти. Ми не тільки годуємо нужденних, а й допомагаємо їм з одягом», – говорить Максим.
«У нас створена група у вайбері, де ми вказуємо, які речі потрібні, якого розміру. Люди виставляють фото і ми вже переглядаємо та домовляємося, що заберемо. В основному така робота у нас проходить між представниками нашої церкви, які і допомагають один одному та тим, хто цього потребує», – ділиться зі мною Анастасія.
Крім того, ці надзвичайні люди ще й допомагають людям у реабілітації, аби полишити старе і неправильне життя, а почати жити по-новому і розуміти, що можна багато чого досягти та подивитися на все зовсім іншим поглядом. «Ми відправляємо кого потрібно і хто цього хоче, бо насильно ми не примушуємо це робити, в реабілітаційні центри поблизу польського кордону у Володимир-Волинський. І це не ті центри, в яких, як більшість вважає, прив’язують до ліжка, замикають в чотирьох стінах та лікують. Ні. Це звичайні будинки, де людина нагодована, одягнена, чиста та охайна, займається тим, що вміє, готує, в’яже, копирсається в городі і переосмислює своє життя, слухаючи повчальні розповіді. Якщо ж це людині не потрібно, то вона може піти, але частіше всього, така реабілітація дійсно йде на користь. Бо людина не сидить і чекає, викреслюючи дні в календарі, коли ж закінчиться примусове лікування у диспансері тощо, а відчуває себе вільною і розуміє, що життя налагоджується і що можна багато чого зробити», – впевнений Максим.
Більше того, і він, і його дружина Діана прихистили у власному домі одну жінку, яка 2 місяці у них жила, була завжди нагодована, охайна, допомагала молодій сім’ї, навіть шкарпетки в’язала для них, для пастора церкви та інших, з донькою їхньою сиділа, а потім взяла та й пішла до доньки не у кращі умови життя, нічого не сказавши. Проте чоловік має віру і впевнений, що вона повернеться і її радо приймуть.
Цього дня, у середу, до цієї «їдальні» прийшло 10 бердичівлян, більшість – чоловіки, які з вдячністю смакують їжу, жартують, гріються і спілкуються. Звісно, буває і більше людей, то тоді Максим розмовляє з ними на різні теми, допомагає їм зрозуміти, що життя можна змінити, якщо цього сильно прагнути, читає проповіді і наводить реальні приклади, і свій власний не є винятком, повернення людей до повноцінного і щасливого життя. Дружина Діана пишається чоловіком і його натхненним бажанням робити гарну справу, до якої вона також всім серцем і душею долучається. Анастасія Кондратюк, котра навчається у Львові, теж загорілася ідеєю так само підгодовувати нужденних людей і в місті, де вона навчається. А гарні ідеї обов’язково повинні втілюватися у життя, тому, як каже Максим, дамо дівчині великого термоса і нехай готує та підгодовує тих, хто цього потребує.