У Бердичівському районі пропала жінка. Допоможіть знайти! — РІО Бердичів

Вівторок, 26 Трв

  • Бердичівський Базар

У Бердичівському районі пропала жінка. Допоможіть знайти!

«20.11.2019 року о 10.20 годині до чергової частини Бердичівського ВП по телефону 102 надійшло повідомлення від старости с. Демчин, про те, що Александрова Надія Віуліанівна, 03.06.1953 року народження, українка, громадянка України, уродженка та жителька Бердичівського району, с. Демчин, вул. Шевченка 90-а, з 17.11.2019р. відсутня за місцем проживання. Прикмети: зріст 160 – 170 см, худорлявої тілобудови, волосся сиве, в чому одягнена, невідомо, страждає на психічні розлади здоров’я, за вищевказаною адресою проживає сама. Мобільний телефон № 096-915-05-94 вимкнений».

Ці сухі рядки поліцейського документу доповнила своєю розповіддю донька зниклої, яка завітала до редакції на минулому тижні. Вона приїхала, коли дізналась про трагічний випадок з матір’ю, б’є у всі дзвони, допомагає поліції в пошуках, але, на жаль, і до цього часу про долю матері нічого не знає. 

Взагалі її розповідь про життєвий шлях найближчої їй людини так вразила працівників редакції, що варто її розповісти і широкому загалу. 

Надія Віуліанівна навчалась на механіко-математичному факультеті Київського національного університету імені Шевченка, і була там серед кращих студенток. Після навчання працювала в Новосибірську, а потім була направлена на роботу в Севастополь на суднобудівельний завод. Там вона була програмістом, працювала ще на перших радянських ЕОМ, розробляла програми для запуску торпед з підводних човнів. 

Одного разу її відправили у відрядження на північний флот представляти програму для керівництва флоту, і програма дала збій, направляла торпеду назад на човен, з якого її було випущено. Вона за день змогла розібратись з програмою, яку розробляло велетенське конструкторське бюро, і зрозуміла, що блоки наведення торпед спеціально ускладнювали, щоб списувати побільше дорогоцінних матеріалів при їх виробництві. 

Вже тоді до неї стало вороже ставитись керівництво, чинили шалений тиск. В 1984 році вбили її брата, хоча міліція представила це як самогубство. Надія Александрова домагалась правди в усіх інстанціях і навіть їздила в Москву до Сахарова, зустрічалась із відомим тоді на всю країну прокурором Гдляном, але ніде нічого не змогла довести. 

Наступили 90-ті роки, підійшла її черга на кооперативну квартиру, вона сама пішла працювати на добудову цього будинку, а згодом оселилась в ще не доробленій квартирі. Вона з дітьми голодувала і лише за кілька років домоглась, щоб видали ордер на цю квартиру. В 1993 році донька поїхала до Бердичева за продуктами, а маму за цей час примусово забрали до психіатричної лікарні. Їй ледь вдалось вирвати звідти лише після прийому у Севастопольського міського голови. 

В 1994 році сім’я подала заяву на отримання земельної ділянки в місці, де вони спорудили невеликий сарайчик і почали тримати кіз, і 10 років намагались оформити її офіційно. Десятки сесій міськради, десятки відмов, суди, які чотири рази «губили» документи, апеляції та інші поневіряння. І знову в 2004 році міліція забрала її в психлікарню, у суд швиденько признав її недієздатною. 

В 2005 році, після смерті своєї мами, Надія Александрова переїжджає до родинного обійстя в селі Демчин Бердичівського району. Тут вона знову береться за вирощування кіз і незабаром молочко у неї стали купувати на бердичівських базарах. В пенсійному фонді Бердичева допомогли оформити пенсію і навіть сварились зі своїми колегами із Севастополя, які не хотіли надавати відповідні документи. 

В селі її вважали дивачкою, адже жила вона відлюдно, з козами весь час ходила вздовж залізниці по посадкам, але в той же час не могла пройти повз беззаконня. Так, до останнього часу не обходилось і кількох тижнів, щоб у поліції не фіксували від неї повідомлення про тих, що незаконно рубають дерева чи полюють у невстановлений час. 

16 листопада (в суботу), за розповідями очевидців, Надія була в Бердичеві, сходила до лазні, купила новий телефон на сім-карту, в 19.30 зателефонувала до доньки і сказала, що йде на ніч пасти кіз. За розповіддю сусідки, вночі в її хаті вікна не світились, а вранці кози повернулись без своєї хазяйки. 

За ці кілька тижнів з 30 кіз біля двору залишилось менше десятка, місцеві кажуть, що частину їх застрелили мисливці, кількох збили потяги, а решта не відходять від оселі, як і собаки, які не підпускають нікого із сторонніх до цих хащ, що важко назвати садком, як і важко назвати оселею те, що нині залишилось від хати та сараю. 

Донька не покидає надії, що її мати жива, і просто злякалась чогось та поїхала на електричці кудись далеко. У Фейсбук писали, що в Овручі бачили якусь бабусю, яка намагалась їхати в Бердичів, але на повідомлення більше не відгукнулись. Поліція розіслала орієнтування по всіх містах, проводили прочісування місцевості, де зникла зазвичай пасла своїх кіз, але, на жаль, поки що ніяких результатів немає. 

Якщо хтось щось знає про місцезнаходження зниклої, прохання повідомити поліцію за тел. 102 або ж доньку за тел. 068-222-36-98.

rozshuk gruden

rozshuk gruden1

rozshuk gruden2

rozshuk gruden3

rozshuk gruden4

rozshuk gruden5

super cina

Відео

Олександр Доманський

Головний редактор газети "РІО-Бердичів"

Сайт: rio-berdychiv.info/
  • asenposlugi1
  • moloko2
  • avtoshkola1
  • pamyat

На правах реклами

РІО Бердичів
 
Видання "РІО Бердичів"
Головний редактор: Олександр Доманський
Адреса: вул. Свободи 6 м. Бердичів,
Житомирська обл., 13300 Україна
Телефони редакції: 
04143 2-15-73, +38096-256-67-50
E-mail: rioberdychiv@gmail.com
Веб сайт: 

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється за умови посилання на "РІО-Бердичів". Для інтернет-видань – обов'язкове пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання. Посилання має бути розміщене незалежно від повного або часткового використання матеріалів, в підзаголовку або в першому абзаці матеріалу. Редакція "РІО Бердичів" не несе відповідальність за матеріали авторів розділу “Блоги”.