Життя військовослужбовців на передовій, окрім несення служби, включає в себе і побутову складову. Коли волонтери приїздять у зону АТО на декілька днів, мають змогу відчути на собі повсякденне життя солдата. Спробували це свого часу і бердичівські волонтери, які вкотре відвідали зону бойових дій. Куди б не заїжджали благодійники, усюди армійці зустрічають їх гостинно.
Усюди ведуть у найтепліший бліндаж чи палатку, аби ті обігрілися з дороги. А там тобі й новорічні ялиночки, як згадка про дім. Голодними не відпустять у будь-якому разі, адже готувати тут є кому.
Володимир Русінов, командир гарматної артилерійської батареї 26-ї бригади, каже: «Є в кожній батареї кухар, польова кухня. У четверту хвилю мобілізації підбирали кухарів. Та й взагалі людей підбирали по спеціальності».
Сергій Драк, кухар у 26-й бригаді з Кіровоградчини, говорить: «Готуємо на вищому рівні, бо у кожного є сім’ї вдома, діти. Поки ніхто не жаліється, все є. Продукти постачають вчасно, волонтери допомагають. Хлопці задоволені, не голодують, нікому нічого не забороняємо, кожен приходить щось узяти, навіть тої картоплі пожарити. Буржуйками і котлами забезпечені».
Жартома говорять хлопці про мишей. Кажуть, голодними ті не бігають. Докучають гризуни не усім військовим. Боротися із ними допомагають коти, які нерідко живуть у бліндажах. Ці пухнасті стали улюбленцями військових.
Щосуботи у солдат 26-ї бригади банний день. Для них організовують баню. У місцях розташування тішить захисників те, що потреби у дровах немає. Адже відстані між населеними пунктами нерідко понад 20 км, тож лісосмуги завалені гіллям та старими деревами.
Біда лиш у тім, що під час дощів і відлиги хлопцям болота й справді по коліна. Щоправда нещодавно усе воно примерзло при пекучих -27°C.
Як переносять такі морози? Кажуть, забезпечені теплим одягом. Та й не голодні. А підтримка і любов рідних вселяє надію на перемогу і закінчення війни.
«Особовий склад забезпечений практично усім: і теплими речами, і формою нового зразка, і берцями, зимовою формою, головними уборами. Харчування також на високому рівні, – розповідає Володимир Русінов, командир гарматної артилерійської батареї 26-ї бригади. – Всі розуміють, що може бути жарко, холодно, що можна деколи і недоїсти, недоспати. Та все це робиться для того, щоб виконати поставлену задачу».
«1 каска, 1 автомат, 4 рожка, 24 патрона – і відправили на самий передок. Ні бронежилета не дали, більш нічого не давали. Спали ціле літо – спальник і на землі під деревом. Згоріли усі речі, ніхто нічого не давав нам. Все самі добивалися, хлопці помагали», – розповів Олександр Макарук, боєць 24-ї бригади.
Серед бліндажів і окопів на передовій солдати не соромляться говорити про реальні потреби війська. Не перестають тут дякувати усім, хто передає на Схід харчі і речі. Але, кажуть, нагальність є не тільки в них.
Прапорщик Рудніченко, в. о. командира роти ВЧ 2287, розповів: «Приїжджають до нас, допомагають. Будь-яку допомогу приймаємо, не відмовляємося, але щоб ця допомога була уся конкретна і по факту. Якщо нам потрібен тепловізор, то нехай це буде тепловізор, а не шкарпетки, труси, зимові речі. Одягнуті, взуті, нагодовані. Зараз проблем немає».
Коли є час, дехто з армійців для розрядки рибачить. Втім, разом із вірним собакою, так можна втрапити у халепу.
Федір Клюзак, командир відділення гранатометників 24-ї бригади, пригадує: «Випадок: йшли з песиком, Міна звати. Йшли ввечері вулицею, почули свист. Я встиг сховатися, а Міна – ні. То вона скоріше втікала за мене».
Та й на службі не все спокійно. Як не як, а війна все-таки. Чи не щодня військовим доводиться наражати своє та життя інших бійців на смертельну небезпеку. Тому настрій у них не святковий, а, радше, бойовий.
«У нас тут празників нема. Кожен день стріляють. Прийде ніч – почнуть стріляти знову. От і все», – каже старший прапорщик 24-ї бригади Сергій Федорчук.
«Практично щодня щось трапляється. Іноді міни залітають, іноді ДШК. Тому прочісуємо лісосмуги», – говорить Віталій Олійник, в. о. командира взводу 24-ї бригади.
У приміщенні Очеретянської лікарні швидкої допомоги у бійців є можливість отримати медичну допомогу. Від застуди до поранень тут лікують щодня. Ліками, кажуть медики, цілком забезпечені. Волонтери постійно передають їх на передову звідусіль.
Бердичівлянин Олег Коломієць, ординатор медичної роти 58-ї бригади, розповів: «У нас є ще стабілізаційна, яку ми організували для прийому поранених і у подальшому переправляємо їх на Червоноармійськ. Ще ми працюємо над розгортанням лазарету».
Про тамтешнє населення військові говорять охоче. Кажуть, не усі люди ненавидять там Україну. Є ті, хто допомагає українським армійцям чим може. А познайомившись із ними особисто, і взагалі змінили своє ставлення до країни, в якій живуть. Але знаходяться й інші, котрі сумують за ополченцями. Таких намагаються не чіпати. Переконують, що марно. Все одно в спину наговорять гидоти.
«Серед місцевих є люди, з якими ми дружимо, у гості ходимо. І баню нам деякі топлять. Та це 50/50. Є і ті, хто вслід погано подивиться, скажуть, що при ополченцях було краще», – зазначає Віталій Олійник, в. о. командира взводу 24-ї бригади.
«Коли звільняли місто за містом, то було враження, що людям там промили мізки. Вони дійсно думали, що українська армія – це “укропи”. З часом вони змінили своє відношення. Там були колосальні руйнування населених пунктів. З тієї сторони були обстріли без розбору з артилерійських систем. Чи то село, чи дім, – їм було все одно, аби знищити українську армію», – додає житомирянин Микола Малік, начальник штабу артдивізіону самохідних гаубиць.
Без віри на війні хлопцям важко. У цьому і самі армійці зізнаються в розмові. Тому чи не у кожного з собою оберіг, іконка чи дитячий малюнок або лист. Останніх, кажуть, назбиралося чимало. Але усі вони зігрівають серце нашим захисникам.
Командир 26-ї бригади Андрій Маліновський неабияк зрадів, побачивши на передовій земляків з Бердичева. Аби мами і дружини не хвилювалися, усіх запевнив: бригада стоїть на варті спокою кожної родини.
«Напружена ситуація – поблизу районів виконання завдань бригади. Але я хочу запевнити всіх на Житомирщині: на особовий склад нашої частини можна покластися», – говорить Андрій Маліновський.
Ось уже другу зиму поспіль серед захисників України на Сході є наші земляки. Усі вони мріють повернутися додому живими. Аби це сталося, просять чекати на них, не забувати та молитися за кожного бійця.
«Моліться за нас, адже ми тут стоїмо і охороняємо вас», – каже житомирянин Микола Малік, начальник штабу артдивізіону самохідних гаубиць.
Фото і відео: Віталій Яремчук
За матеріалами «Житомир. today»