В лютому 2004 року Президент Кучма видав Указ «Про День вшанування учасників бойових дій на території інших держав» 15 лютого, в день виходу останніх радянських військових з Афганістану.
|
|
В Бердичеві останні десять років щороку відзначали цей День мітингами та іншими заходами. Навіть останні два роки, коли українські реалії щодо термінів «окупація», «визволення», «іноземні військові» наповнились новим змістом.
Скоріше всього, не стане виключенням і святкування в цьому році, адже у виконавчому комітеті Бердичева вже приготували проект рішення, у якому розписали і графік проведення заходів, і відповідальних за них, і кошторис коштів, необхідних на купівлю вінків та продовольчих подарунків, та списки тих, кому ці подарунки дістануться.
Найбільш проблемними завданнями організаторів, на мою думку, є виконання наступних пунктів запропонованого проекту рішення:
3. З метою героїко-патріотичного виховання молоді, на прикладах мужності і героїзму воїнів-інтернаціоналістів, управлінню освіти і науки (Басюк С.В.), спільно з керівництвом Бердичівської спілки ветеранів афганської війни, погодити графік проведення зустрічі учнів 9-11 класів з учасниками бойових дій на території інших держав.
4. У бібліотеках центральної бібліотечної системи (Лисюк Л.В.) і усіх шкіл (Басюк С.В.) організувати виставки літератури, в якій відображається участь українців у бойових діях на території інших держав.
|
|
5. Музею історії міста Бердичева (Скавронський П.С.) продовжити пошукову роботу щодо збору документальних матеріалів про участь бердичівлян у бойових діях на території інших держав та організувати тематичні екскурсії для учнів шкіл.»
Цікаво, як сприйняли б таке «героїко-патріотичне виховання» нащадки угорських чи литовських патріотів, які загинули в протистоянні з радянською армією. Напевно, так само, як ми сьогодні сприймаємо повідомлення деяких російських ЗМІ про вшанування пам’яті та героїзму російських «відпускників», які на Донбасі захищають шахтарів від «української хунти».
На жаль, сьогодні в нашій країні іде війна і, на щастя, є безліч прикладів героїзму і мужності військових, і волонтерів, про які потрібно розповідати на уроках та робити виставки.
Я не проти того, щоб шанувати тих бердичівлян, які чесно виконували військову присягу і накази командирів у десятках країн світу, куди їх закидала доля та імперські замашки радянських воєначальників. Але потрібно акцентувати при цьому увагу саме на злочинності подібних шовіністичних військово-політичних авантюр.
Дійсно, сьогодні важко розібратись, яку війну вважати справедливою, а яку загарбницькою, адже це залежить не стільки від географічних чи політичних умов, як від того, під яким соусом її покажуть ЗМІ, і як про неї напишуть історики. То ж давайте робити так, щоб журналістам та історикам було не соромно ні брати участь в тих чи інших заходах, ні писати про них.
