Щорічно санітарно-епідеміологічна служба досліджує воду у водоймах міст та сіл, перевіряючи її на якість та безпечність використання з метою відпочинку. До такого моніторингу потрапляє відповідно і Бердичів, який хоч і не має аж настільки багато річок та ставків, але з деякими населеними пунктами може і позмагатися. Окрім відомої усім центральної річки Гнилоп’ять, бердичівляни звикли влітку відпочивати біля ставків вже колишніх шкірзаводу та рафінадного заводу (яких, до речі, налічується аж п’ять), біля «Шандори», на озері «дев’ятка», що розмістилося недалеко від будинку офіцерів, деякі їдуть у села району, на кар’єри…
Цьогоріч відхилення деяких показників знайшли у таких водоймах Бердичева, як ставки «Шандора», «Шкіроб’єднання» та «Рафінадний», де вода внаслідок забруднення стічними водами має не найкращу якість.
І поки санепідемслужба виносить свої вердикти на загал людям, аби ті розуміли, де вони з дітьми купаються, деякі водойми залишаються поза увагою. І це не тому, що хтось не хоче виконувати свої обов’язки та приховує від людей правду, а тому що є водойми, у яких і досліджувати то нічого. Причому «нічого» – це не жарт і не переносне значення слова, а це відсутність того, що могли б дослідити.
Мова йде про два ставки, які традиційно вважаються одними із тих п’яти водойм, що відносяться до колишнього Цукрового заводу, нині вже багато років не діючого. Та якщо перші три знаходяться поруч один біля одного, то ці розмістилися далі, біля Ливарного комплексу заводу «Прогрес». І місцерозташування їхнє вважається вже не Бердичевом, а районом, бо через кілька метрів від них починається село В. Низгірці.
Та справа не в тому. Ще ранньою весною проїжджаючих дачників та любителів рибалки чекала несподіванка у вигляді відсутності води в одному ставку. Лише в центрі майоріло невеличке болотце і всі могли з уважністю роздивитися дно цієї водойми. Перше, що спадало на думку, був звичайний процес спуску води в ставках, про яких багато хто знає і яким займаються зазвичай орендарі. Тому особливого здивування побачена картина у людей не викликала. Та коли вже четвертий місяць все залишається без змін, територія стала схожою більше на поле і водойму там нагадує хіба що дамба і сама форма котловану, в голові виникає логічне питання: чи буде взагалі запускатися вода назад? Більше того, сусідній ставок теж став схожим на озерце.
Як виявилося, вся справа у поломці дамби, котра через свій уже не зовсім молодий вік дала збій у роботі. Та й, судячи з її вигляду, зрозуміло, що рано чи пізно вона про себе нагадала б.
Як зазначив орендар, на другому ставку прорив дамби вдалося своїми силами зупинити, але і одна, і друга потребує ремонту, причому капітального.
Отут-то і виникає проблема. Ці ставки відносяться до державної власності, а вже приватна особа взяла їх в оренду. Як тільки трапилася біда, орендар звернувся з питанням ремонту дамб, та у відповідь отримав цілком очікувану відповідь: «Хто орендар, той і ремонтує». Зрозуміло, що кошти на такі роботи в чоловіка навряд чи є, адже гроші, які платять рибаки за бажання зловити тут рибу не покриють і оренду, і ремонт. Але і логічним є той варіант, що оскільки власник – держава, то, в принципі, вона і повинна була б зайнятися цим питанням. Та враховуючи кількість в області і в Україні в цілому отаких ставків, які або висихають, або потребують ремонту, на одну-дві водойми менше, напевно, ніякої ролі для декого не зіграє.
А от для бердичівлян це на одне місце для купання стало дійсно менше. Адже щороку у літній період сюди приїжджали відпочити та скупатися як молодь, так і старші велосипедами, автівками і навіть пішки. А тепер користь від цієї місцевості хіба що для власників домашнього господарства, котрі починають потихеньку косити свіжу траву або сіно для тварин. А косити там то є що!