В Бердичеві ранок вшанування тих людей, котрі ціною власного життя кинулися боротися з вогняною і радіаційною стихією, пройшов в доволі несподіваному форматі. Причому несподіваним він став для тих бердичівлян, які не зі слів знають про аварію, а самі були її учасниками, та для деяких депутатів, які теж прийшли вшанувати світлу пам’ять героїчних людей. Так-от, за десять хвилин до десятої ранку ліквідатори, які змогли прийти до пам’ятника по вулиці Вінницькій, були шоковані: до десятої години залишається зовсім нічого, а представників міської влади немає, і взагалі нікого немає. Журналісти, що прибули до місця вшанування, були здивовані не менше, бо вінок біля підніжжя пам’ятника вже стояв і був він не минулорічним, і навіть не тим, що його поклали весною, а новим. В голові одразу питання: «Як так? А звідки він взявся? Коли і хто його від імені міської влади сюди поставив?».
|
|
Ті, хто прийшли на місце події заздалегідь, зазначили, що десь о 09:45 міський голова, його заступник та секретар міської ради вже приїжджали, поклали вінок і поїхали. Дивно… Ми розуміємо, що офіційного заходу міська рада організовувати не стала. Воно і правильно, бо прийшлося б переривати навчальний процес у закладах освіти міста і залучати учнів та студентів. А на вулиці нині погода не літня, тому не хочеться, щоб діти мерзли, бо офіціоз зазвичай затягується надовго. Тому такий формат заходу назвати неправильним не можна. Але ж у вузькому колі можна було б покласти квіти у зазначений час, а не, як дехто казав, «по-тихому».
Поки чекали десятої години та тих, хто ще має прийти, вирішили поспілкуватися з учасником ліквідації аварії на ЧАЕС Іваном Осіпчуком, який знає і кількість бердичівлян, які тоді відправились в Чорнобиль, і сумні цифри смертей. Чоловік вважає, що все це несерйозно, що анонс на сайт міської ради скинули лише за день до вшанування і не всі його бачили, тому своїх побратимів по боротьбі з вогняним ворогом він обдзвонив сам із власної ініціативи. А минає вже тридцята річниця, як сталася катастрофа, відома не лише в Україні, а й поза її межами. Іван Осіпчук очікував, що буде задіяно більше людей, прийде більше ліквідаторів, бо все ж таки 29 листопада відбулася довгоочікувана подія – на 4-й енергоблок ЧАЕС наділи саркофаг. «Не лише Україна, а й близько сорока інших країн допомагали у цьому фінансово, та й ми повинні думати і пам’ятати про наших ліквідаторів. З нашого міста з 76-ти підприємств в радіаційну зону було відправлено близько 700 чоловік. Для себе веду статистику і знаю, що на сьогоднішній день більше 300 чоловік у нас вже немає. Із квітня місяця цього року і по вчорашній день пішло з життя 13 чоловік. Це 9 чоловік – ІІ категорія, 3 чоловіки – І категорія і 1 чоловік – ІІІ категорія», - зазначає Іван Осіпчук.
Поки стояли спілкувалися, несподівано приїхав міський голова з заступником та секретарем… другий раз. Здивовані всі, але вигляду не подають, бо розуміють, що їм передали про людей, які у зазначений час зібралися тут, і вони вирішили повернутися. Почалося спілкування, відволікаючий маневр, бурхливе обговорення того, що багато справжніх ліквідаторів не можуть отримати посвідчення. На це міський голова зазначив, що судом нічого не доведеш, а, на жаль, ті, хто там або не був, або просто у той час перетинав зону карантину, таке посвідчення. Єдиним варіантом Василь Мазур вбачає надати списки дійсно тих, хто був учасником, тим більше, що Іван Осіпчук веде статистику і знає всіх. Що ще вразило, а точніше сказати «вбило на повал», так це слова про те, що одні події змінюються іншими і нині в державі не найприємніші часи, а нові герої боронять її кордони, тому так мало людей прийшли до пам’ятника.
Є багато подій в історії нашої країни і всі вони заслуговують на шану, повагу та пам’ять. Ми всі пам’ятаємо події Другої світової війни і завдяки подвигу наших прадідів та дідів ми живемо, тому навіть через 70 років згадуємо і вшановуємо їх, організовуючи щороку мітинги і паради. Ми вшановуємо пам’ять тих загиблих героїв, які, захищаючи наше життя, віддали своє власне у боротьбі за незалежність України сьогодні, та дякуємо тим, хто нині боронить державу від ворога. І таку ж подяку і шану за величний подвиг потрібно висловлювати і тим героїчним людям, завдяки яким нинішнє покоління народжується і живе, бо якби не вони, то масштаби катастрофи могли б бути ще гіршими. Вони не побоялися, вони першими кинулися боротися з радіацією, а декого в це пекло змусили їхати, більшість з них згасали всього за кілька місяців, будучи такими молодими. Вони теж нас захищали, захищали наше життя, захищали життя людей із сусідніх держав, поплатившись своїм. Тому казати про зміну одних героїв на інших не варто. Бо у кожної важливої і переломної в історії події є свої герої, про яких ми повинні пам’ятати.
|
|
