Бердичів у цій запеклій та довготривалій так званій антитерористичній операції втратив своїх героїв. Сумні звістки приходили до родин військовослужбовців, яким доводилось віддавати небесам найдорожче, найкоханіше, найрідніше. Скільки б не минуло часу, рани на серці батьків, дружин, дітей не загояться. Бердичівляни теж не забувають подвигів своїх земляків, що ціною власного життя боролися за мир. Школярі, вчителі та й загалом містяни вшановують пам’ять тих, хто повернувся додому меморіальними дошками на фасади навчальних закладів.
|
|
Одним із таких героїв, чиє усміхнене та радісне обличчя тепер споглядає з меморіальної дошки, розміщеної на фасаді НВК №10 Бердичева, є Олександр Венгер. Він народився у 1969 році в Бердичеві, навчався 9 років у вищезазначеному навчальному закладі, а згодом у ПТУ №4. За радянських часів Олександр Венгер служив у Вірменії та Айзербаджані. Коли розпочалася війна на сході України, чоловік був мобілізований у серпні 2014 року як снайпер-розвідник. Та не судилося повернутися йому додому живим. Снайперська куля обірвала життя військовослужбовця у бою на опорному пункті «Валера» поблизу села Санжарівка під час боїв за Дебальцеве 25 січня 2015 року. Старшина нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня» посмертно, його іменем названа вулиця у місті (ІІІ-й провулок Шелушкова).
Сьогодні, у день, коли два роки тому загинув бердичівський герой, вшанувати його світлу пам’ять зібралися учні, вчителі і дирекція НВК №10, мати та дружина загиблого військовослужбовця, депутати міської ради, голова «Спілки учасників АТО міста Бердичева та Бердичівського району» і військові побратими. На заході, організованому в актовій залі навчально-виховного комплексу, згадали, яким патріотом своєї держави був Олександр Венгер, як підставляв своє братське плече товаришам у важкі хвилини боїв, як мужньо боровся з ворогом та як героїчно загинув заради нашого спокою та мирного життя. Хвилиною мовчання усі присутні вшанували пам’ять бердичівлянина та поклали квіти до меморіальної дошки захиснику України. Захід закінчився, а учні, яким важливо було почути та дізнатися більше про події дворічної давнини, коли життя нині вже янгола-охоронця їхнього навчального закладу раптово та трагічно обірвалося, повернулися до актової зали, щоб поспілкуватися з бойовими побратимами загиблого героя і з тими, хто був свідком і учасником тих жахливих подій.
|
|
