Про цього абсолютно непересічного військовослужбовця неодноразово із захопленням розповідали його колеги. Неординарний, дуже цікавий і талановитий, як то кажуть, із Божою іскрою. Проте проживає звичайне людське життя, має дружину, трьох діточок, вірно служить Батьківщині.
Молодший сержант Мороз Ігор Вікторович сьогодні водій медичного пункту 26-ї абр. А колись він був простим бердичівським хлопцем, дитинство якого пройшло у постійних подорожах: їздили із батьками на Схід, жили у Тольятті, згодом повернулися знову на Україну. Спочатку сім’я Морозів вподобала село Кодню, що на Житомирщині, а далі їх щиро зустрів мальовничий Бердичів.
Дитиною Ігор не особливо, як більшість хлопців його віку, любив спорт. Зате трохи читав та обожнював грати із друзями на вулиці. Коли-не-коли засідали із товаришами за грою у шашки чи лото, якщо була компанія. У школі любив англійську. А от алгебру та геометрію «своїми» предметами не вважав. Лише у початкових класах цікавився математикою, тоді простим рахівництвом. А ось чим приваблював його саме цей предмет, зрозумів не одразу…
Уперше хлопець відкрив у собі і для себе здібності швидко, точно і без допомоги калькулятора рахувати десь у класі 5-му, 6-му. І вже тоді йому здалося, що нічого особливого у тому немає, адже так напевно уміють усі. Допоки отримав середню освіту, Ігореві через сімейні обставини довелося змінити 6 шкіл. Можливо, саме тому учителі і не встигали розгледіти у хлопцеві не звичайного хлопця, а обдарованого юнака. Якби ж то він вчасно зрозумів, що особливий… Якби хтось підштовхнув його розвивати свої здібності далі й далі… Попри педагогічну «неуважність» однолітки одразу побачили, що однокласник уміє більше, аніж вони. Неодноразово влаштовували хлопцеві невеличкі іспити, тим самим перевіряючи швидкість і правильність його усних обрахунків. І юнак із легкістю та усмішкою їх складав.
Із самого дитинства Ігор мріяв про кар’єру військового, дуже вже хотілося послужити, пізнати, що таке армія із середини. Після школи пішов спочатку на строкову службу, а згодом, під час першої хвилі мобілізації, із нетерпінням почав чекати на свою повістку: «Перша, друга, третя хвилі… а повістки усе нема й нема, ‒ згадує чоловік. ‒ У мене кум у бригаді служить. От він мені і підказав. “Приходь, ‒ каже, ‒ сам, адже можна просто піти на контракт “. Якраз у бригаді знайшлося місце для мене, я довго не думав і пішов. Побував у зоні АТО, здобув для себе безцінний досвід. І зараз ані краплі ні про що не шкодую».
Сьогодні, уже будучи військовим водієм, як і завжди, молодший сержант Мороз із легкістю додає, віднімає, ділить та проводить деякі інші математичні операції усно. Наприклад, феноменально швидко може помножити трьохзначне на трьохзначне чи навіть чотирьохзначне число. І складається враження, ніби цифри самі вимальовуються у його голові, ніби ніяких підрахунків і не доводилося робити. Проте військовий чесно зізнається, що іноді можуть і виникати незначні похибки в отриманих результатах. Адже якщо числа аж занадто великі, то різні «махінації» проводити з ними трохи важче.
Окрім неординарних здібностей, Ігор має добру і відкриту душу. Цього, звичайно ж, не змогли не запримітити його колеги. Адже сьогоднішня посада вимагає від військовослужбовця скоріше людяності й добре розвинутої уваги, аніж уміння швидко рахувати. Саме тому, завдяки своїй щирості, доброті, прямолінійності й одночасній скромності, водій «заробив» репутацію добросовісної людини, яка якісно та своєчасно виконує покладені на нього обов’язки. «Небагатослівний, стриманий у своїх емоціях, але завжди має свою думку, яку відстоює. Справедливий і виявляє співчуття до проблем своїх колег. Ніколи не залишить товаришів по службі без допомоги, якщо вона їм необхідна. Стосовно його професійних якостей, як водія медпункту, то іноді дивуюся, наскільки Ігор старанно ставиться до ремонту й обслуговування автомобільної техніки. Саме цим він і завоював авторитет серед товаришів-військовослужбовців, які поважають і цінують його, як відповідального та порядного колегу», ‒ розповідає про свого побратима санітарний інструктор медпункту молодший сержант Олександр Сорока.
Так як справжня професія артилериста передбачає «тісну дружбу» із цифрами та обрахунками, сьогодні Ігор не відкидає думки щодо можливості підвищення своєї кваліфікації та переходу на «більш артилерійську» посаду, адже тоді користі від нього у бригаді стало б іще більше.
Тож побажаємо поки ще водію медичного пункту досягнення своїх цілей та втілення мрій у життя! А доти ми щиро пишаємося тим, що саме у нашій частині проходять військову службу такі цікаві й неординарні особистості.
Катерина Пухальська,
прес-служба 26 абр