Вже протягом багатьох років, саме у дні, пов’язані зі святкуванням Міжнародного жіночого дня, представники цієї спільноти з різних міст приїздять до Бердичева, щоби помолитися біля чудотворного образу Матері Божої.
Цього року до Бердичева прибуло близько 90 вірних Руху назаретських родин з Житомира, Вінниці, Шепетівки, Томашполя, Тульчина, Жмеринки та Коростишева.
|
|
Розпочалося паломництво з реєстрації й відкриття в залі святої Терези. Далі у храмі відбулися молитва, медитації й конференція, яку провів отець Станіслав Свурка, модератор Руху назаретських родин, по завершенні конференції відбулася праця в групах.
Після перерви на обід почалася Хресна дорога, а далі – Служба Божа. Євхаристію очолив отець Вадим Штогрин із Вінниці, а із ним співслужили отець Станіслав Свурка з Томашполя, отець Петро Фурман із Тульчина та отець Віктор Маковський з Житомира. На початку Меси всіх учасників привітав настоятель бердичівського санктуарію отець Рафаїл Мишковський.
Отець Віктор Маковський у проповіді особливо звернув увагу на милосердя.
«Головне завдання християн – не розмірковувати над тим, чи хтось є кращим, або хтось гіршим. Головним завданням християн є переживання Божого милосердя у таїнстві Примирення. Бо Бог не прагне смерті несправедливого, а прагне, щоб тільки повернути несправедливого з його дороги і він буде жити… Щоб виявити милосердя для іншої людини, цього милосердя потрібно пізнати самому... Навернення і покаяння породжує милосердя», – розповів проповідник.
Свідченням про день зосередження Руху назаретських родин поділилася його учасниця Ірина Денисевич з парафії святої Софії у Житомирі:
|
|
«Паломництво до Бердичівського санктуарію – це завжди чудо, у кожного з нас відбуваються якісь неповторні моменти. Під час груп ділення, які відбуваються після конференції, кожна людина ділитися про зустріч з Марією, адже саме Вона сюди веде і навертає. Десь загублені, десь хтось відійшов, загубився у самих важких ситуаціях. І дякую Богу, що ми можемо приїхати до цього санктуарію. Також у нас є традиція – ми плетемо покров Діви Марії. Кожна родина плете такий шматочок з ниток і згодом ми разом робимо велику ковдру, яку потім віддаємо тим, хто потребує. І так кожного року, по дві – три ковдри. Кожна родина плете і молиться. Ми їх називаємо «килими любові». Ми їх даруємо священикам, також віддавали в шпиталь для військових, відправляли на фронт. Цього року також зі всієї України зібрали ці клаптики. Це нагадування, що це – покров Марії, щоб від нього нікуди не відходити».
