Бердичівлянин Олексій Кривець у своїх 24 роки вже здобув багато престижних спортивних нагород всеукраїнського, європейського та світового рівня, а нині продовжує свою професійну кар’єру у змішаних єдиноборствах. У цьому матеріалі бердичівляни дізнаються цікаві факти з життя талановитого бердичівського спортсмена.
Розкажи трішки про себе? Де народився, де навчався?
Мені 24 роки, я професійний боєць змішаних єдиноборств. Народився у Бердичеві. Захоплююсь спортом із раннього-раннього дитинства, скільки себе пам’ятаю, стільки цим і займаюся. Спершу мене батьки з чотирьох років відправили на танці, я ходив туди три місяці, мені набридло і далі я не захотів цим займатися. Потім батьки мене відправили на плавання і з п’яти років займатися плаванням до дев’яти років. Потім вирішимо залишити плавання у зв’язку зі своїм маленьким зростом.
Далі був рукопашний бій. У мене в басейні трапилося непорозуміння і я вдарив одного хлопця. Директор басейну Олег Коденський помітив це та запропонував мені займатися рукопашним боєм. Я навіть не думав і погодився. Мені дуже подобалося, я займався, виступав на змаганнях, на Чемпіонаті України серед дітей посів друге місце.
Я завжди міг постояти за себе. Мій батько завжди зі мною боровся, бився. Він виховував мене як справжнього чоловіка. Я коли був маленький, часто хворів, а батько мене будив о шостій ранку, ми робили зарядку, різні вправи. Я йому за це дуже вдячний. Надалі мені це дуже допомогло.
Навчався я у 10-й школі з 1 по 11 клас. До 5 класу я був відмінником, батьки змушували, мама в мене вчитель алгебри та геометрії у цій же школі була. А всі чомусь часто думають, якщо ти дитина вчителя, то тобі буде більше поблажок, але в мене такого не було, мама навпаки змушувала, щоб я більше навчався.
Знаємо, що ти також займався боксу у славетної боксерської династії Сікорських. Розкажи про цей період у своєму житті?
Після заняття з рукопашного бою, ми йшли з батьком з тренування, та зустріли Олега Сікорського, він побачив мої вуха і сказав: «У тебе вуха як у мене, не хочеш ти прийти на тренування і спробувати». І так я у віці одинадцять років потрапив на бокс.
З одинадцяти до вісімнадцяти років я займався боксом у Сікорських і це, напевно, мій перший вид спорту, де все було наближено до професійного спорту. Перед змаганнями у нас були тренування двічі на день. Нам давали довідки, нас відпускали з уроків, ясна річ, потім ми всі наздоганяли і все самі здавали. Це були дуже добрі тренування. Дуже сильна школа боксу. Навіть зараз, я зустрічаюся з хлопцями, ми розмовляємо на тему боксу, і я кажу, що так, я займався у Сікорських. Їх знають по всій Україні, це дуже відоме прізвище у боксі по всій Україні.
Вони перші, хто прищепили мені професійну звичку: стабільність у всьому, інакше не можна. Я дуже вдячний їм. Олегу Володимировичу, який проявляв до мене підвищену увагу, як до спортсмена. Олегу Олеговичу, це тренер, який здебільшого нами керував. У нас була така команда, це Чулячеєви і я. Я скільки пам’ятаю, у нас були лише спорт та тренування. Ми всі горіли, хотіли досягти успіху. Це був дуже класний та гарний час.
Я дуже вдячний Сікорським за те, що скільки вони вклали у нас праці, часу. Це були лише позитивні емоції. Вони мені допомагають і нині.
Чому вирішив перейти в єдиноборства і як працювалося від керівництвом Володимира Гурського та Андрія Коробкова?
Я вже навчався в університеті в Академії внутрішніх справ України і приїхав додому на зимові канікули. А на той час я боксом серйозно вже не займався, а в університеті дуже вітався рукопашний бій, бойове самбо, це для силових структур дуже популярно. Тому, коли приїхав на канікули до Бердичева, випадково побачився із своїм товаришем – Іваном, з яким давно не спілкувалися. Він сказав, що ходить на єдиноборства. Я вирішив, що теж піду та спробую. Завжди було цікаво спробувати, як це боротися.
Коли я потрапив на тренування до Володимира Гурського та Андрія Коробкова, спочатку це були тренування для себе. У підсумку, під час канікул, я ходив, боровся і мені запропонували виступити у Чемпіонаті області з ММА. Мені стало цікаво, вирішив спробувати свої сили, виступив, посів перше місце і так мене почало потихеньку затягувати.
Тренування за керівництвом Володимира Миколайовича Гурського та Андрія Андрійовича Коробкова це був чудовий час. Ми дуже багато тренувалися, проводили час разом, спілкувалися, дружили. Це було більше, ніж спілкування між підопічним та тренером. Дуже багато вони вклали у мене. І Гурський і Коробков, ці люди дуже багато для мене зробили. Я також їм дуже вдячний за все, що вони зробили. Досі я з ними спілкуюся, підтримую стосунки. З Гурським менше, є свої нюанси, а з Коробковим більше тренуємося, коли я в Бердичеві.
Рівень партеру (греплінгу), який дає Андрій Коробков, як я знаю з власного досвіду, один із найсильніших у Європі, так це точно. Він може дуже багато розповісти та навчити. Навіть, мій професійний рекорд у змішаних єдиноборствах, де я базовий боксер, складається з п’яти перемог, які були закінчені в партері за допомогою болючих та задушливих прийомів. Значить, він зміг мене навчити, як це правильно використовувати. Партер забирає у мене найменше сил під час тренувань.
Про Андрія Коробкова мало хто знає, він не зовсім любить бути на слуху, але він людина, яка дуже багато робить і мені дуже багато допомагає.
Володимир Гурський дуже багато провів зі мною часу, і скажемо так, частина характеру, яка в мені сформувалася, завдяки йому. Він повірив, що справді можу досягти успіху у спорті та зможу забратися за найбільшу вершину. Це людина, яка не мала проблем, що це неможливо зробити, тому що, завжди, яка б ситуація не відбулася, він шукав варіант, як цього досягти.
Через деякий час Володимир Гурський мене відправив на збір із клубом «Гермес» (Київ), у нього там були друзі, з якими він займався ще у спортивному інтернаті. Він зателефонував, поцікавився, і йому порекомендували «Гермес» Київ. І так уже будучи в Києві, я закріпився за цією командою, де перебуваю і сьогодні, тренуюсь і продовжую свій шлях.
Чи пам’ятаєш свої перші змагання і який там показав результат?
Перші змагання, які я чітко пам’ятаю, це були з боксу. До цього всі свої змагання пам’ятаю неясно. А з боксу, це був Чемпіонат області у Житомирі. Я боксував з хлопцем із мого клубу та програв. Зайняв друге місце. Але це був дуже хороший досвід, спортивна агресія в мені була присутня, і я захотів на наступних змаганнях тільки виграти. То була моя мотивація.
Перші міжнародні змагання. Що можеш розповісти про них?
Перші міжнародні змагання, які запам’яталися мені, це був Чемпіонат світу з бойового самбо, який проходив у Москві. То був дуже сильний турнір, дуже сильні учасники. Я, на жаль, програв за вихід до півфіналу, але цей турнір мені дуже добре запам’ятався.
Ти бронзовий призер Чемпіонату світу та трьох разовий Чемпіон Європи з бойового самбо. Розкажи про ці особливі турніри?
Знаєте, коли вже стільки часу минає, то найбільше, мабуть, запам’ятався Чемпіонат світу в Таджикистані, де я став бронзовим призером. Коли ти стоїш як п’єдесталі пошани та піднімається прапор твоєї країни, це дуже класні почуття. Не можу сказати, що змагання чимось відрізняються одні від інших. Чим далі, ти досвідченіший і знаєш, що треба робити.
Яка спортивна мрія Олексія Кривця та хто є твоїм кумиром?
Я не можу сказати, що маю конкретну спортивну мрію. Я намагаюся рухатися вперед та досягати максимальних вершин. Не можна сказати, що є конкретна мета, якої я прагну. Кожен спортсмен мріє про великі досягнення, а все інше у Божих руках.
Скоріше, є прості мрії, щоб мої батьки були живі, здорові, щоб у них все було добре. А все інше і так зможу досягти. Ми і є чоловіки, котрі повинні добиватися. Хочеться створити міцну сім’ю, щоби все було добре. І я вважаю, що обов’язок кожної людини, якщо є можливість, допомагати людям, які потребують допомоги.
А моїм кумиром є батько. Це мій єдиний кумир. Дуже мудра людина, яка багато чого вчить, він дуже начитаний. Я дуже люблю своїх батьків, свою сестру, своїх рідних. Це ті люди, які маю на першому місці. У мене є вже наречена, яка постійно підтримує мене, її близькі до мене також дуже добре ставляться. Це і є людське щастя. Тож, кумири для мене, це мої рідні.