Свято «День фізичної культури і спорту» в Україні було запроваджено указом президента Леоніда Кравчука в 1994 році. Відзначають його в другу суботу вересня. «Зазвичай в цей день проводять легкоатлетичні забіги, естафети, змагання, турніри, чемпіонати з окремих видів спорту і т.п.», – цитата з українського календаря святкових подій.
Але в Бердичівському районі вирішили по-іншому. В актовій залі райдержадміністрації зібрали школярів та школярок (забрали їх з уроків на цілий день в п’ятницю), їхніх вчителів фізкультури і давай святкувати.
Працівники культури (більшість яких «кучкуються» в цій самій будівлі на четвертому поверсі) підготували пишномовні привітання, пісні і танці, в проміжках між якими вручали грамоти всім ветеранам спорту та юним фізкультурникам.
Голова РДА Едуард Томашевський в своєму виступі торкнувся однієї цікавої біляспортивної теми, але не став її розвивати. Він сказав, що є єдиним головою РДА, який жодного дня не був на лікарняному, бо з дитинства, та й у зрілому віці, дружив і дружить з фізкультурою. Натомість він знає історію хвороб працівників РДА при різних президентах…
Якщо б він продовжив цю думку, довелось би розказати, що протягом останніх п’яти років дуже багато керівних посадовців райдержадміністрації оформили собі липові інвалідності (навіть ті, які брали участь в останньому конкурсі на посаду голови РайВО).
Від ветеранів спорту, яким вручив грамоти голова РДА, виступив Віктор Іванович Чумак, побажавши всім присутнім в залі побільше бігати і тоді ніякі хвороби їх не доженуть. Хлопці та дівчата як могли, так і крутились на твердих стільцях актової зали, але бігти змоги не мали, бо на них повсякчас «шикали» вчителі. А в залі тим часом свіжого повітря залишалось все менше…
За підсумками спартакіади школярів серед сільських шкіл І-ІІІ ступеню перше місце зайняла Гришковецька гімназія, друге – Маркушівська школа, третє – Мирославська. Серед шкіл І-ІІ ступеню перше місце посіла Никонівка, друге – Райки, третє – Велика П’ятигірка. Чи проводились спартакіади між школами лише першого ступеню або дитсадками, зі сцени нічого не говорилось.
Я не став більше слухати пісні і вітання, бо, напевно, лише б додалось приводів для критики. На жаль, дуже багато останніми роками доводилось критикувати діяльність районної адміністрації при різних її головах, в тому числі і за організацію масових свят.
Саме в час, коли в голові складались думки про те, як писати цю статтю, проїздив повз бігборд з інформацією про Фестиваль Льону, яке нещодавно пройшло в Коростенському районі. Тоді подумалось: а що подібне можна було б організувати в нас? І відповідь прийшла майже миттєво – Фестиваль Хмелю. Адже колись наш край славився хмелярством, а майже все доросле населення Бердичева, яке в шкільні роки не пропускало збір хмелю жодної осені, залюбки б загадало цей час.
В Україні такий фестиваль ще ніхто не проводив, щось схоже проходить кілька років в сусідній Білорусі і називається Свято Хмелю Солоду та Пива. Знову ж у Бердичева переваги, тому що досі в нас успішно функціонують і пивзавод, і солодовий. Та й стадіон у Скраглівці вже скучив за відвідувачами. Можливо хоч у цьому святі вдалось би звести разом зусилля міста і району, і тоді це було б дійсно кроком вперед.
P.S. До речі, один з керівників зовсім небагатьох вцілівших сільгосппідприємств, які ще культивують розведення хмелю, є головою всеукраїнської асоціації хмелярів. Можливо, він підтримає таку ідею і зможе втілити її в життя.