Понеділок, 3 Жовтня

Де в Бердичеві очищають каналізаційні стоки?

Цілком випадково на минулому тижні потрапив на територію очисних споруд Бердичівського водоканалу. І побачив, що вони працюють!? Тобто, по залізній трубі, до розподільчого басейну широким потоком надходили каналізаційні стоки, і з цього басейну переправлялись в один з мулових картів.


Здавалося б, що ж тут такого? Для забезпечення потреб городян вода добувається з артезіанських свердловин та з річки Гнилоп’ять, очищається та надходить до осель бердичівлян. Потім каналізаційними трубами та колекторами стоки надходять до очисних споруд і вже очищеними мають скидатись знову в річку, або випаровуватись на мулових полях ( так звані карти). Але, весь фокус в тому, що саме ці мулові карти, згідно з документами, вже більше десятиліття вважаються закритими.


Повернемось трохи до історії каналізаційного питання Бердичева. В шістдесятих – вісімдесятих роках минулого століття в Бердичеві було кілька очисних споруд для каналізаційних стоків. Перші – це саме ці мулові поля, розташовані в кінці вулиці Чуднівської і розраховані на очистку стоків від житлових будинків бердичівлян. Вода з фекаліями просто почергово розливалась в карти, де в більшості випаровувалась, а те, що перетікало іноді через дамби, попадало в Гнилоп’ять трохи вище залізничного моста через річку.


Другі споруди – аналогічні відкриті карти для очистки стоків цукрорафінадного заводу, розташовані на східній околиці міста.
Треті споруди належали шкіроб’єднанню імені Ілліча, і були «найбільш продвинутими» щодо способів очистки. Там були і відкриті карти, і циклонні установки, і в деякий час випробувались установки біологічної очистки, але з шкідливим хромом, якого у рідких відходах шкіроб’єднання було чимало, вони справитись так і не могли. І врешті-решт, вода після такої «очистки» скидалась не одразу в річку, а ще раз відстоювалась в картах поблизу Агатівки, і лише потім зливалась в Гнилоп’ять за Швайківкою. Поступово, все менше побутових стоків йшли до картів на Чуднівській, а все більше їх очищалось саме на очисних шкіроб’єднання.


В 2002 році, після ліквідації цього самого об’єднання, ліквідаційна комісія почала розпродувати все його майно, в тому числі і очисні споруди. На їх базі було утворене закрите акціонерне товариство КЕС (комплекс екологічних споруд), основними акціонерами якого стали солодова компанія, іспанський підприємець, який зараз є власником шкірзаводу «Велес» та третя особа.


Комунальне підприємство «Бердичівводоканал» уклало з новим підприємством угоду про очистку стоків і почало йому справно платити за кожен кубометр «очищеної» води. Відповідно, ця плата за очистку увійшла до тарифу на водопостачання і водовідведення, який платив кожен бердичівлянин. А зовсім нещодавно, цю плату навіть вивели з тарифу в окремий платіж. Тобто, ВСЯ вода, яку водоканал постачає жителям та підприємствам Бердичева, повинна, по ідеї, проходити (ну, в сенсі, очищатись) через насоси та резервуари підприємства КЕС.


І тепер підходимо до головного питання: що це за вода, яка наповнює зараз мулові карти на Чуднівській? І друге питання: як довго триває така оборудка – гроші за очистку платяться одній організації, а стоки зливаються зовсім в інше місце?


Потрібно зауважити, що є ще четверті очисні споруди теж комунальної форми власності. Це ті, які почали будувати ще в дев’яностих роках минулого століття на заміну старих мулових картів. Зараз їх будівництво майже відновлено. Було зроблено нову проектну документацію і новий кошторис на 27 мільйонів гривень. Майже сім мільйонів з яких вже було «освоєно» житомирською будівельною фірмою в позаминулому році. Цих грошей вистачило, щоб вирубати хащі, які за двадцять років повиростали на колишньому будмайданчику, зробити паркан навколо нього, купити трансформатор і вставити металопластикові вікна в адміністративному приміщенні.


Можливо, у цій замітці є деякі неточності, але точнішу інформацію про ці водно-каналізаційно-фінансові проблеми Бердичева чомусь дуже важко дістати. Щось знають екологи, але мовчать, щось знають будівельники, і тим більш мовчать, а найбільше, як виявилось, знають дідусі, які пасуть корови і садять городи в місцях, де двадцять років тому мали б стояти нові очисні установки і в місцях, де двадцять років тому стояли такі споруди, а сьогодні їх там вже давно немає. 

Асоціація Незалежні регіональні видавці України
New Democracy Fund
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації грантового проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
Олександр Доманський

Головний редактор газети "РІО-Бердичів"

Сайт: rio-berdychiv.info/

bazar 800

  • asenposlugi1
  • pamyat
  • kilimi200 100
РІО Бердичів
 
Видання "РІО Бердичів"
Головний редактор: Олександр Доманський
Адреса: вул. Свободи 6 м. Бердичів,
Житомирська обл., 13300 Україна
Телефони редакції: 
04143 4-12-39, +38096-256-67-50
Веб сайт: 

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється за умови посилання на "РІО-Бердичів". Для інтернет-видань – обов'язкове пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання. Посилання має бути розміщене незалежно від повного або часткового використання матеріалів, в підзаголовку або в першому абзаці матеріалу. Редакція "РІО Бердичів" не несе відповідальність за матеріали авторів розділу “Блоги”.