А може й не постати, хоча перший крок до цього на минулому тижні зробили члени виконавчого комітету міської ради. Вони одноголосно проголосували за пропозицію заступника міського голови з житлово-комунальних питань Сергія Онофрійчука про оголошення конкурсу на право оренди цього майже історичного майнового комплексу.
Центральна лазня Бердичева веде свою історію з тридцятих років минулого століття і є одним з останніх комунальних об’єктів, що до цього часу не були приватизовані, як це сталось з магазинами, ательє, перукарнями та іншими об’єктами сфери послуг.
Останні п’ятнадцять років для міського голови вона була символом можливості ефективно працювати комунальному об’єкту в ринкових умовах, але цей символ, як і багато інших символів радянщини, нарешті побляк і «здувся».
Незважаючи на неодноразові вливання грошей з міського бюджету на підтримку лазні, в минулому році її робота давала близько 50 тисяч гривень збитків щомісячно, і врешті-решт в травні робота лазні була припинена.
Для відновлення роботи міська рада планувала виділити близько 1,5 мільйони гривень на її ремонт та півмільйона на фінансову підтримку, але одноголосної підтримки цей крок не мав ні серед депутатів, ні серед небайдужих бердичівлян, яким не все одно, куди виділяються бюджетні кошти. Дискусія з цього приводу змусила міських очільників піти назустріч їх побажанням та оголосити конкурс на право оренди з чітко прописаними вимогами. А це заборона змінювати профіль об’єкту, погашення заборгованості майже у сто тисяч гривень, орендна плата близько десяти тисяч гривень на місяць, термін оренди п’ять років та інші вимоги, які будуть незабаром офіційно оприлюднені.
На жаль, проведений в 2010 році ремонт внутрішніх приміщень лазні виявився лише косметичним, хоча тоді на нього було витрачено чимало коштів. Оскільки не були відремонтовані основні конструкції (дах, стіни, підлоги), не була проведена заміна основних комунікацій та печі в парилках, на сьогодні більше половини тих ремонтних робіт потрібно робити заново.
Знижує інвестиційну привабливість об’єкту і той факт, що частина приміщень другого поверху (де колись була пральна) вже давно приватизовані одним з бердичівських підприємців. Але значно підвищує шанси все ж стати сучасним об’єктом інфраструктури міста його розташування та історія.
Адже якщо відійти від принципу совкової лазні до сучасного європейського аквапарку, то інвестиції зможуть швидко окупитись. В нових аквакомплексах, як в Європі, так і в Україні, є кілька різних парилок з різними температурами, різні басейни, в тому числі і відкриті, гірки, джакузі, душі та ще багато чого іншого. Там не ділять на чоловічі і жіночі зони, і всі якось гарно відпочивають разом. Саме таке майбутнє могло б бути і в бердичівської лазні.
Але якщо міська влада буде так само наполягати на соціальному статусі об’єкту, помивочних талонах, забороні приватизації, великій орендній платі та на інших не озвучених поки що умовах, то перспектива отримання містом такого комплексу наближатиметься до нуля.
А підтвердженням того, що так може статись є слова заступника міського голови на виконкомі, що якщо не виявиться бажаючих брати участь в конкурсі, то в баню знову почнуть вкладати бюджетні гроші, як і планували до цього.