Лише вчора на сторінці Бердичівської окружної прокуратури у фейсбуці з’явилось радісне повідомлення про те, що касаційний суд підтримав законність її вимог щодо повернення до комунальної власності будівлі школи у Бердичівському районі. Але вже сьогодні це повідомлення щезло, адже радість прокурорів була передчасною.
Ми писали вже про ці незрозумілі спроби прокуратури втрутитись в рішення місцевих органів самоврядування ще на початку минулого року. Тоді Бердичівська прокуратура подала позов до Житомирського господарського суду з вимогою повернути у комунальну власність стару будівлю школи у селі Бистрик Бердичівського району. Її сільська рада в липні 2022 року на прозорому аукціоні передала в оренду місцевому фермеру на 5 років для організації аграрного навчального центру.
Тобто депутати сільської ради справедливо вирішили, що сторічна будівля, яка в 2012 році визнана аварійною і яка з того ж часу ніяк не використовується, не може стовбичити в центрі села і розвалюватись. В умовах договору оренди був ремонт приміщення, і після спливу терміну оренди або кількох, теоретично її можна було б знову використовувати для освітніх потреб. Але ні.
Хтось у прокуратурі вирішив, що так буде неправильно, і користуючись своїми, хоч і значно урізаними, повноваженнями, заявив позов в інтересах держави щодо повернення будівлі до комунальної власності. Тобто назад до сільської ради. Тобто, щоб стояла ця будівля і надалі закритою та руйнувалась.
Житомирський господарський суд, вивчивши всі документи та провівши протягом першого півріччя 2023 року кілька засідань, 1 червня прийняв рішення про відмову у задоволенні позову прокуратури. Тобто суд не знайшов порушень закону у передачі будівлі в оренду.
Але бердичівські прокурори не такі, щоб зупинятись на півдорозі, вони подали апеляційну скаргу на таке рішення. Справу розглядав північно-західний апеляційний суд у місті Рівне, який після вивчення всіх доказів 11 вересня 2023 року залишив рішення суду першої інстанції без змін, а позов прокуратури без задоволення.
І на цьому справа не припинилась, адже прокуратура (тепер це вже робив Рівненський прокурор) подала скаргу до найвищої судової інстанції країни – Верховного суду. Провівши кілька засідань, Касаційний господарський суд Верховного суду 3 квітня 2004 року частково задовольнив скаргу прокурорів – рішення господарського і апеляційного судів скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Тобто справа знову повернулась до Житомирського господарського суду, який вже її розглядав. Тут знову пройшло кілька засідань, і чергове з них мало відбутись 6 серпня. В судовому реєстрі ще не оприлюднено ухвали з цього засідання, але саме вона, напевно, і була приводом для інформаційного повідомлення на сторінці Бердичівської прокуратури, яке не протрималось там і дня.
Та навіть якщо при повторному розгляді суд пристане на позицію прокуратури та задовольнить її позов, то що з того?!!
Будівля старої школи за цей час новішою не стала. Дітей стало менше і вони всі поміщаються в будівлі дитсадка, в якій сільрада зробила гарний ремонт. Підприємець, поки йшли суди, до ремонту не брався, якщо й чесно сказати, то його наміри за цей час стали не такими впевненими. Адже ремонт може зайняти ще якийсь час і багато грошей, а там, дивись, вже й термін закінчення договору настане.
А тепер варто було б порахувати, скільки коштувало бюджетам усіх рівнів просте прокурорське бажання комусь завадити у гарній справі. Адже зарплати прокурорів втричі вищі навіть за зарплати поліцейських, а якщо зарплати суддів першої інстанції ще якось співставні із зарплатами прокурорів, то судді апеляційного і Верховного суду отримують ще в рази більше зарплати, які вимірюються сотнями тисяч гривень на місяць.
І це лише один приклад діяльності прокуратури, яку ніякими прийнятними словами не описати…
Рішення, прийняті за два роки різними судами:
Повідомлення, яке раптом зникло:
Бистрик, стара школа та майданчик біля неї:
Колишній дитсадок, в якому нині розміщуються і дошкільнята, і школярі:
Колишня контора колгоспу, яку колись почали перебудовувати під школу: