Чи купуєте ви молочку на ринку? Тут господині, які приїжджають із навколишніх сіл, уклінно просять придбати в них сир, молоко, сметану та масло. Пропонують товар на будь-який смак: кому що до вподоби. Ще й так розхвалюють свою продукцію, що не пройти повз. У селі роботи всім не вистачає, а жити за щось треба. Отож мешканці не бідкаються і не скиглять, адже розуміють: щоб краще жилося, треба працювати.
Бердичівська районна автостанція – місце відоме. Маршрути, які вона приймає, з’єднують далекі та близькі села. І до райцентру у нагальних справах добираються чимало тамтешніх мешканців. У селах роботу мають не всі, а у зв’язку з пандемією її знайти стає все важче, тож дехто працює в Бердичеві. Інші не падають духом і не чекають із моря погоди. Маючи домашнє господарство, заробляють на продажу результатів власної праці. Є й такі, що перепродають молочку за домовленістю з іншими хазяйками…
У районі міського кооперативного ринку, на тротуарах біля магазинів на повну йде торгівля. А в базарні дні (четвер, суботу і неділю) вона ще більш жвава. Покупці рухаються між рядами і придивляються. Хтось робить покупки у постійної господиню-молочниці.
Добирається на ринок біля автостанції і пані Анна зі Швайківки. Сімдесятирічна жінка та її чоловік виростили трьох дітей, мають онуків та правнуків. «Живемо разом із дідом саменькі, – розповіла привітна швайківчанка. – Комуналку потрібно сплачувати велику, субсидії не отримуємо. Я хоч і ветеран праці, але пільг ніяких не маю. Ось і їжджу зі своїми молочними продуктами на базар до Бердичева». Люди купують у жінки молоко, сир, масло й гладишкову сметану, яка дешевша, ніж сепараторна. Корівка Квасоля – годувальниця родини. Про неї піклуються, її шанують, доглядають і поводяться лагідно. Господарство у пані Анни та її чоловіка клопітке: є свині, кінь і кури. Подружжя ще й онукам та правнукам допомагає. Був час, жінка вишивала. Зараз, говорить, уже руки не ті.
Комунікабельна та усміхнена 72-річна Галина Іллівна з села Слободище жартує: «Як живемо? Дід, баба та курочка Ряба! Ще є корова, коняка, кури, собака і три коти. Як доїльний апарат застукає, так усі мої пухнасті улюбленці сидять на колінах, чекаючи сніданку. Суглоби болять, але нічого – тримаюся. Вистоюю на ринку». Троє дітей у бабусі Галини та діда Івана – вже дорослі, тішать онуки – четверо чудових хлопців. Два сини і дочка в усьому допомагають, щосуботи – у рідному селі. Коли численні справи перероблені, пані Галина читає газети (до цього часу – без окулярів) чи дивиться телевізор, особливо охоче – шоу «Хто зверху?». Ну а пан Іван переглядає по іншому телевізору актуальні новини.
П’ятдесятирічна Ольга з села Малосілки зовсім не виглядає на свій вік. Вона родом із Донецька, де прожила 25 років. І вже чимало часу мешкає на Бердичівщині. Раніше містянка не мала справи з сільським господарством. Але досить швидко навчилась усім премудростям – було б бажання. Вдома – дві корови, двоє телят та кури. І, звичайно, сад та город. Чоловік працює в райцентрі, син повернувся з армії і поки що проживає з батьками, дочка – заміжня. Ольга займається домашнім господарством. А їздити на роботу до Бердичева, говорить, – реально складно. Бо після трудового дня можна не встигнути сісти на автобус. Сільська праця потребує не лише сил, а й вкладення коштів, розповідає жінка: «Зарплати чоловіка не вистачає на все. А треба найняти людей і заплатити за трактор, щоб зорати землю. Треба скосити та зібрати сіно, купити жом тощо… Город у нас великий – до одного гектара. Сіємо траву, пшеницю, садимо картоплю…» Нечасті години дозвілля сім’я воліє проводити разом. Влітку вибирається на шашлики біля ставка. Ольга та дві її знайомі з Малосілки щотижня їздять торгувати на ринку. Коли комусь треба скупитись, інші виручають, слідкують за товаром і продають бажаючим.
Вранці жінки встають о пів на шосту, влітку – о четвертій чи п’ятій. На ногах – до пізнього вечора. Сад, город та догляд за домашніми тваринами і птахами потребують чимало зусиль, уваги та витрат. Попоравшись і поснідавши, можна вирушати в путь – на Бердичів. Господині квапляться розпродати молочку і встигнути на автобус, аби додому в село дістатись. А там знову чекають і хатня робота, і справи по господарству. Праця в селі – важка, але роблять її з добрим настроєм – тоді й результат хороший буде. Чи є час на відпочинок? «Вночі», – посміхаються жінки.
Ціни на молочні продукти на міському ринку сьогодні такі: півтора літри молока коштують від 25-и до 30-и грн, півлітра сметани гладишкової – 45 грн, сепараторної – 60–80 грн, кілограм сиру – 90–100 грн, знежиреного – 50 –70 грн. Покупці прицінюються і беруть продукти, розраховуючи на можливості своїх гаманців. Бердичівлянка Олена не визнає магазинної молочної продукції у яскравій упаковці, довіряє лише домашнім виробам – «справжнім, натуральним та смачним». Більшість із опитуваних звикла робити покупки на ринку, мотивуючи, що тут і дешевше, і якісніше…
Уклін селянам-трудівникам, котрі самі виробляють продукцію, яку можуть їсти їх рідні, яку залюбки споживають інші. Ну а що саме обирати покупцям на ринку – залежить від уподобань. І взагалі українська національна кухня не може обійтися без молока, кисляку, сиру та сметани.
