Ми вже писали, що днями бердичівська громада понесла незворотну втрату – на 64 році життя від коронавірусу помер Володимир Пономарчук.
Через карантинні обмеження, на жаль, неможливо було організувати процес поховання згідно давніх обрядів і традицій. В закритій труні тіло Володимира В’ячеславовича лише привезли до рідного будинку – там з ним попрощалась мама.
Траурний мітинг було призначено на міському кладовищі, де й зібрались сотні бердичівлян, які знали і цінували покійного.
Тут були працівники виконкому та різних комунальних установ міста, більшість яких пліч-о-пліч працювали з ним роками, «прогресанти», які пам’ятають роки становлення Володимира Пономарчука як спеціаліста і як людини, партійні соратники з «Батьківщини», які були з ним останні роки та дуже багато підприємців міста, котрим, у часи становлення цієї нової у дев’яності роки діяльності, так чи інакше допоміг Володимир В’ячеславович.
Натхненну проповідь отця Зіновія слухали в мертвій тиші, якій акомпанував лише шелест холодного осіннього вітру.
Василь Толочко відкрив траурний мітинг розповіддю про біографію Володимира В’ячеславовича та надав слово міському голові Бердичева Сергію Орлюку. Новий мер ще не так вправно володіє мистецтвом публічних виступів, але щирість його почуттів від непоправної втрати була зрозуміла кожному.
Не міг стримати чоловічих сліз найближчий соратник покійного в останні роки Валерій Шелепа, не знаходив потрібних слів колишній очільник «Прогресу» Геннадій Лосовський, втирали сльозу час від часу і багато хто з присутніх на церемонії. Василь Мазур хоч і був присутній на кладовищі, але з промовою не став виступати.
Поховали Володимира Пономарчука в секторі почесних поховань, на початку нового ряду. Розходячись, люди говорили між собою, що закінчилась ціла епоха в житті міста, і ще говорили, що покійний дуже рано пішов в інший світ, міг би ще жити й жити…
