Він жив біля Бердичівського будинку офіцерів, а загинув біля Вінницького. І сьогодні, в затишний двір дев’ятиповерхівки по вул. Старікова зібрались його родичі, друзі, знайомі, побратими, та просто небайдужі бердичівляни, щоб провести загиблого офіцера в останню путь.
На Червоній горі живе багато колишніх військових, і поки вони чекали на автобус з тілом загиблого, згадували скільки раніше в Української армії було зброї і техніки. Адже, коли в кінці вісімдесятих виводили Радянську армію зі Східної Німеччини та інших країн Європи, більшість того озброєння «осіло» саме в Україні.
Тисячі танків, десятки тисяч іншої броньованої техніки, половина 43-ї ракетної армії зі стратегічними ракетами та ядерними боєголовками, сотні літаків, в тому числі і такі, як сьогодні атакують нас з російської території, не кажучи вже про тисячі ракет для градів та мільйони снарядів для ствольної артилерії. Як би вони сьогодні нагодилися б…
І цілком можливо, що ті крилаті ракети, які 14 липня поцілили в центр мирної Вінниці, були колись віддані Україною в рахунок міфічних боргів за газ. На Вінницю летіло п’ять ракет одночасно, дві з них збила наша протиповітряна оборона, а три, змінюючи кілька разів траєкторію, таки долетіли і вибухнули на площі Перемоги.
Таксисти на стоянці перед будинком побуту, лікарі приватної клініки та співробітники офісів, які в ньому знаходились, прості перехожі та працівники будинку офіцерів, який по суті є просто великим концертним залом, і навіть артисти, які готувались до вечірнього концерту в ньому, стали мішенню для путінських ракет. 23 чоловіка загинули, а більше п’ятдесяти отримали значні поранення. На жаль, серед загиблих був і наш земляк Костянтин Пузиренко.
Ще в 1992 році він разом із сім’єю переїхав до нашого міста. Батько був військовим, мама працювала згодом в районному вузлі зв’язку, тож не дивно, що двоє синів теж обрали військовий життєвий шлях і стали офіцерами, закінчили військові училища, а згодом і академії. Останні роки Костянтин жив з дружиною у Вінниці та виховував доньку, яка цього року закінчила третій клас.
Багато сумних слів звучало сьогодні у промовах міського голови Сергія Орлюка, голови ветеранської організації Михайла Кравчука, побратимів загиблого та натхненій проповіді військового капелана Івана Цихуляка. Військовий оркестр і почесна варта була сьогодні з Вінницького гарнізону, тому й ритуальні обряди трохи відрізнялись від тих, які зазвичай проводять в Бердичеві, але незмінною залишився шлях траурної процесії – по вулиці Братів Міхєєвих, яка цього року вже бачила не одну і не дві таких ходи.
Поховали Костянтина Пузиренка на військовому секторі міського кладовища.
