У п’ятницю в селі Закутинці Семенівської громади Бердичівського району провели в останню путь захисника України Цимбалюка Олександра Володимировича.
Все село горювало і плакало за найдобрішим односельчанином, але найбільшу втрату поніс його рідний брат-близнюк, адже вони майже сорок років не розставались більш ніж на кілька днів.
14 листопада 1982 року у сім’ї жителів Закутинець народились два білявих хлопчика схожі один на одного, як дві копійки. Матері було непросто, але росли вони на радість батькам добрими і веселими. Навчались в місцевій школі недовго, бо ще з юних років стали до праці в колгоспі.
Олександр і Сергій любили людей, але ще більше вони любили коней, які стали більшою частиною життя близнюків. Спочатку колгоспні, потім власні красені, без яких брати не представляли життя. Будь-які прохання односельчан завжди виконувались ретельно і зважено, коли їх доручали Сергію чи Олександру. А таких в селі, звичайно ж вистачає: дрова привезти, сіно завести, орати, скородити чи косити, без цього сільське життя і зараз представити важко.
Батько давно пішов із сім’ї, мати померла ще десять років тому, свої сім’ї брати не позаводили, тож жили з сестрою та її родиною. Хоча, по справжньому, їх родиною було все село, адже таких добряків, які в будь-яку мить готові прийти на допомогу, любили та поважали всі.
Та, в їх життя, як і в життя всієї країни 24 лютого прийшла війна. 21 березня вони ще звично копали могилу на кладовищі, а вже 22 Олександр був у військкоматі. На жаль, точних відомостей, де саме воював Олександр, навіть родичі не знали, але з початку травня він перестав відповідати на телефонні дзвінки, чим дуже їх стривожив.
Кілька тижнів не було нічого відомо про його долю, і лише в кінці травня з’явилась інформація про те, що Олександр Цимбалюк загинув 11 травня, а його тіло знаходиться в морзі міста Дніпро. Ще якийсь час пройшов, поки нарешті він з’явився у рідній оселі у закритій труні…
Рідною вулицею його пронесли останній раз, а біля пам’ятника загиблим у роки другої світової війни траурна процесія зупинилась, та отець Сергій промовив слова молитви. У церкві на кладовищі провели поминальну службу, а потім тіло Героя знайшло свій останній спочинок поблизу могили матері, на мальовничому схилі над сільським ставом.
Гімн України, трикратний військовий салют, прапор з труни, переданий рідним, скільки ще буде цих скорботних церемоній у містах і селах України, не знає ніхто…