Більше місяця точних відомостей про його смерть не було , тож у рідних і друзів ще теплилась надія побачити його живим, але…
Командир мінометного розрахунку 2 мінометного взводу 1 мінометної батареї 2 механізованого батальйону 53 окремої бригади був призваний на військову службу по мобілізації 25 листопада 2022 року.
13 березня під час артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Водяне Донецької області його засипало уламками будівлі, біля якої була бойова позиція мінометників. У ході бою ця позиція була втрачена, тож достеменно дізнатись, що сталось з командиром розрахунку ще довго не могли. І лише нещодавно тіло загиблого було знайдено з усіма документами та зброєю.
Віктор Пухальський народився в селі Гвоздава в 1971 році. Навчався в Бердичівському інтернаті та Рейській школі. В дитинстві завжди мав багато друзів, може тому, що мав добрий характер, а може тому, що його батько працював кіномеханіком у місцевому клубі, тож іноді на кіносеанс можна було прошмигнути «зайцем».
Після школи він обрав одну з наймирніших професій на землі – пекаря. Відповідну спеціальність опанував у Житомирському ПТУ №44, а потім довів її до досконалості на Бердичівському хлібзаводі.
Потім довго служив пожежником в Житомирі, їздив на заробітки та працював на місцевому сільгосппідприємстві у рідному селі. Лише незадовго до повномасштабного вторгнення повернувся з заробітків у росії, де залишилась його дружина та син. А другий син, який жив з батьком, вже 24 лютого був у військкоматі та до цього дня боронить Україну від агресорів.
Куми, друзі, рідні, знайомі, які зібрались сьогодні, щоб провести Віктора в останній путь згадували його найкращими словами, а ще міркували, як ця війна розділила сім’ї та розділила народи.
Автобус з тілом загиблого сьогодні зустрічали на колінах на вулицях Реї та Гвоздави односельці та жителі всієї Гришковецької громади, а траурну панахиду відслужили в католицькому костьолі, який став окрасою цього майже поліського села.
Дорога від храму до місця останнього спочинку тут зовсім коротка, і військовий духовий оркестр не встиг виконати і частини тих тужливих мелодій, які зазвичай супроводжують подібні події, а прихожани парафії продовжили здіймати молитви і під час цього короткого останнього земного шляху Героя.
Біля місця поховання вже майорів жовто-блакитний прапор на високій щоглі, який відтепер буде видно всім перехожим і проїжджаючим повз сільське лісове кладовище.
Тут знову звучали молитви, звучали промови селищного голови та представниці місцевого сільгосппідприємства, звучав військовий салют і звучав гімн України, за яку Віктор Пухальський віддав найдорожче – своє життя.