Звістка про його загибель сколихнула всіх жителів Гришковець, які ще не встигли отямитись від жахливої смерті свого земляка двома днями раніше.
Лише позавчора тут поховали Вадима Галіцького, а сьогодні знову до Дмитровецького кладовища знову рухалась траурна процесія, яка супроводжувала загиблого на Луганщині Миколу Бонтю.
Він народився в 2003 році, а вже в 2007 року став мешканцем селища Гришківці. В чотири роки його опікунами стала прийомна сім’я, яка любила його як найріднішого сина.
Миколка вчився в Гришковецькій гімназії, але крім цього відвідував занятті в музичній школі, в цирковій студії та інших гуртках Бердичева, куди його водили батьки. Він чудово грав на саксофоні, і жоден шкільний захід не обходився без його виступу. Однокласниці сьогодні плакали безперестанку, згадуючи своє спільне безпечне дитинство.
Після школи Микола навчався в Бердичівському коледжі промисловості економіки та права на спеціальності «галузеве машинобудування», а потім прийшла війна…
Він добровільно пришов до військкомату та заявив про своє бажання захищати Батьківщину. Його направили в навчальний центр і невдовзі він уклав контракт з військовою частиною А 2120 (81 окрема аеромобільна бригада) та отримав посаду гранатометник 2 відділення 2 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону.
Ця бригада вела бої на Донбасі ще з 2014 року, адже була сформована тоді на базі окремих підрозділів інших десантних військових частин, тож її воїнам і зараз діставались найтяжчі ділянки фронту. І на жаль, 29 березня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Білогорівка Луганської області Микола Бонтя загинув під час артилерійського обстрілу. Його тіло було пошматоване осколками і обгоріле, тож процедура опізнання була непростою і болісною.
Вчора в Гришківцях живим коридором зустрічали загиблого воїна на рідній вулиці, а сьогодні чи не всі жителі селища зійшлись, щоб провести його в останній путь, який символічно йшов по вулиці Миру.
На траурному мітингу на Дмитровецькому кладовищі пронизливу промову селищного голови Ірени Лісової всі присутні слухали в повній тиші, а свіжа могила чекала на труну в центрі нового цвинтарного масиву, який без сумніву,стане в майбутньому монументальним спогадом про героїв-захисників.
Знову, як і позавчора, тут лунав військовий салют і гімн України, і молоді хлопці Микола Бонтя і Вадим Галіціький, які жили неподалік один від одного, навік оселилися зовсім поруч…
