Народився Юрій першого січня 1972 року в угорському місті Секешфегервар, в сім’ї радянського прапорщика Дмитра Чересюка.
Саме під таким прізвищем знали Юрія в дванадцятій школі Бердичева, де він вчився та на Елінгу, де він жив. В сім’ї було два брата, і коли старший поступив у військове училище, що продовжити батькову справу, то й менший теж не мислив собі іншого майбутнього, ніж у військовій формі.
На жаль, батько загинув у ДТП в 1988 році, а без його порад почати військову кар’єру для Юрія було дуже важко. Він двічі пробував поступити у військове училище, але не зміг його закінчити. Тоді й пішов точно по батьківській стежині, у славнозвісну Бердичівську школу прапорщиків.
Потім були недовгі роки служби, потім заробітки, в тому числі і багато років в росії. Раніше сімейне життя не складалось в Юрія, тому й несподіваним для багатьох стало його одруження на бердичівлянці, прописаній у військовому гуртожитку, де її ніколи не бачили, та більше, перехід на її прізвище.
Але й після цього в долі Юрія не настав спокій. З братом посварились після продажу батьківської квартири, прописався в старій хаті в Іванківцях і був таки неприкаяний до того часу, поки не надумав знову повернутись в армію.
Укладає кілька років тому контракт в Новоград-Волинську (тепер Звягель) з 30-ю механізованою бригадою та знову поринає у військовий побут. Разом з бригадою бере участь у зведенні оборонних споруд у Луганській області, а потім знову звільняється з ЗСУ. Знайомиться в Звягелі з жінкою, яка його розуміє, пробують планувати майбутнє, та настає 24 лютого.
Юрій знову у війську, в частині тилового забезпечення, на відповідальній посаді, але звістки від побратимів з фронту не дають йому спокійно жити. Він хоче туди, хоче перевестись у бойову частину, і врешті-решт в грудні минулого року його рапорт задовільнили. Коротке злагодження під Миколаєвом і в січні – під Бахмут.
4 лютого зателефонував коханій та повідомив, що виходять на позицію і кілька днів буде без зв’язку. Але шостого вночі раптом зателефонував і просив поради, бо навколо було справжнісіньке пекло. Кілька днів знову не було дзвінків, а потім з військкомату принесли страшну звістку: «Водій 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини А 0409 героїчно загинув 7 лютого 2023 року поблизу населеного пункту Червона гора Донецької області під час штурмових дій з боку противника».
З бердичівською Червоною горою пов’язане його дитинство і юність, а під донецькою Червоною горою, його знайшла смерть.
Сьогодні в церкві по вулиці Одеській пройшла траурна панахида по загиблому воїну, на якій були присутні і міський голова Бердичева, де жив Юрій Надточій (Чересюк), і сільський голова Семенівської громади, де він був останнім часом прописаний.
А в Бистрику до траурної процесії доєднались і керівники Райгородоцької громади, адже приїжджаючи сюди влітку до рідної тітки, Юрій сказав, щоб якщо щось станеться, то його поховали тут, де поховані його батьки. Ось так переплелись в долі воїна сліди трьох громад, що в черговий раз свідчить, що саме Бердичів з усіма навколишніми селами є однією великою Громадою.
На сільському цвинтарі виступили секретар Райгородоцької громади та голова Семенівської, а під звуки військового салюту, гімну України та проповіді військового капелана тіло Героя знайшло вічний спочинок поруч з такими ж бойовими побратимами.
