Микола Матіящук народився 22 лютого 1971 року у Бердичеві. Закінчив школу № 3, потім ПТУ № 4 за спеціальністю «Слюсар».
Відслужив в армії, якийсь час попрацював на «Прогресі», а потім поїхав шукати роботу за кордоном. За зароблені кошти придбав автомобіль і вирішив працювати на себе: надавав транспортні послуги. Сімейне життя в нього не склалося, тож ні дружини, ні дітей він не мав. Зате мав багато щирих друзів, як згадували його лише найкращими словами.
Він боровся з ворогом, будучи старшим водієм гранатометного взводу механізованого батальйону однієї з військових частин ЗСУ. За час проходження служби, за оцінкою керівництва, старший солдат Матіящук проявив себе виключно з позитивного боку. Був відповідальним при виконанні поставлених завдань і небайдужим до всього, чим жив його підрозділ. Загинув від ракетного обстрілу 21 січня.
Рідні розповідають, що Микола дуже часто розповідав їм одну історію: протягом життя йому не раз снився один і той самий сон про те, як до нього, начебто, звертаються військові з вимогою йти служити. Він відповідає, мовляв, вже відслужив своє, а вони йому: «Ти повинен відслужити ще один рік». Миколу Матіящука мобілізували наприкінці січня 2023-го. Рівно через рік його не стало. У лютому нашому землякові мало виповнитися 53 роки.
В Гарнізонному будинку культури сьогодні зібрались рідні, близькі і друзі загиблого воїна. Знову тут звучали скорботні промови міського голови Сергія Орлюка та військового капелана Івана Цихуляка. Траурна процесія пройшла вулицею братів Міхєєвих, а траурна колона поїхала в Іванківці.
В Семенівській громаді живим коридором зустрічали земляка, а на сільському кладовищі в Іванківцях теж провели траурний мітинг. Прозвучав військовий салют, і на цвинтарі стало на одну могилу більше, над якою майорить жовто-блакитний стяг.
