Сьогодні в Половецькому зібрались не лише всі мешканці цього села, але й багато жителів сусідніх Скаківки та Журбинець, столиці об’єднаної громади Гришковець та рідного усім Бердичева.
Це й не дивно, адже Віктор Павлюка знали скрізь тут через його веселу вдачу, щиру дружбу та мисливський азарт.
Чоловіки, жінки і діти з квітами у руках вишикувались вздовж всієї дороги від рідної домівки загиблого до місця останнього спочинку, старого половецького кладовища. В сумних розмовах вони ще і ще згадували, яким Віктор був компанійським та оптимістичним.
Віктор Павлюк народився в Половецькому, навчався тут у місцевій школі, потім в Житомирському ПТУ на кранівника. В 1993 році був призваний до лав Української армії, а після демобілізації повернувся в рідне село та почав працювати у місцевому радгоспі «Дубова» водієм. Так само водієм він пропрацював потім майже десять років на Укртелекомі, а потім в торгових мережах та у приватних підприємців.
Та після початку війни все змінилось. Після призиву по мобілізації Віктор потрапив до нашої артилерійської бригади на посаду такелажника. Так військовою мовою називають тих, хто вантажить та розвантажує боєприпаси, і для того, щоб гармати стріляли швидко, потрібно дуже-дуже швидко готувати і підносити снаряди.
За розповідями командирів, він і тут проявляв високу винахідливість та швидку кмітливість для виконання поставлених завдань, за що 11 квітня був нагороджений грамотою від командування підрозділу. Спочатку бив ворога на півночі України, згодом на Сході, а в час невеликого затишшя отримав короткочасну відпустку додому.
На позаминулих вихідних, у вербну неділю 17 квітня, відважний воїн побачив свою сім’ю, зібрав всіх родичів, зустрівся з багатьма друзями, і через день поїхав знову на Донбас.
А вже 23 квітня, після шаленого артилерійського обстрілу, поблизу села Платонівка, яке розташоване на березі Сіверського Дінця, між Лисичанськом і Слов’янськом, побратими почули його останні слова: «Мені темніє в очах…»
Досить привітна весняна погода враз змінилась після того, як з рідної домівки в останній путь понесли захисника нашої вітчизни. На небо насунули хмари і дрібний дощ супроводжував процесію до самого цвинтаря.
На траурному мітингу виступили староста Половецького Василь Глищук, голова Гришковецької громади Ірена Лісова, та представник ЗСУ майор Швець.
Сотні людей не стримували сліз від голосіння дружини воїна, яку втішав єдиний син подружжя. Гору гвоздик, троянд, тюльпанів і жовтих нарцисів вони принесли, щоб вшанувати пам’ять загиблого.
І знову, трикратний салют та гімн України сповістив, що ще один захисник нашої країни здобув вічний спочинок.
