А якщо точніше, то 25 березня 2022 року, рівно через місяць після того, як 25 лютого став на захист Батьківщини.
Народився Михайло Рудь 2 червня 1988 року в селі Хмельове (колишня назва – Білоцерківка) Бердичівського району в сім’ї працівників місцевого радгоспу.
Навчався в Половецькій школі, а після її закінчення в 2006 році відразу став працювати у місцевих підприємців. В цьому ж році був призваний на строкову службу в десантних військах.
Після армії працював у Бердичеві. Потім, в 2014 році знову одягнув військову форму та став воїном легендарної 95-ї десантно-штурмової дивізії. Повернувшись після АТО додому продовжив працювати на пункті з прийому металолому.
Оскільки Михайло Рудь входив до списку оперативного резерву, тому вже через день після повномасштабного вторгнення йому довелось знову одягати однострій та разом із побратимами своє бригади ставати на захист України.
В рідній оселі залишилась дружина з двома дітьми, яка з нетерпінням очікувала кожну вісточку від коханого.
З 10 по 25 березня 2022 року підрозділи 95-ки обороняли підступи до Ізюму, до якого рвались рашисти, і лише хоробрість та самопожертва таких як Михайло не дозволила їм з ходу оточити місто, і був врятований його двотисячний гарнізон. Найжорстокіші бої точились під селом Кам’янка на підступах до Ізюму (днями довелось проїжджати через нього і бачити там одні руїни замість будинків) і саме там 25 березня підбили БТР, в якому був Михайло.
З цієї території тоді довелось відступити, тому можливості забрати тіло відразу не було. І лише після звільнення Харківщини восени минулого року почали розривати братські могили та перезахоронювати наших воїнів на Дніпровському кладовищі під табличками «невідомий солдат». Тоді ж брали зразки на аналіз ДНК, які порівнювали зі зразками близьких родичів тих, хто пропав безвісти.
Батьки Михайла теж здали зразки і стали чекати хоч якоїсь звістки про сина. Весь цей час у них та у дружини жевріла надія, що їхній син та чоловік живий. Можливо в полоні, можливо в госпіталі, адже на війні всяке бувало. Дружині у військкоматі оформили грошові виплати, які допомагали виховувати дітей.
І ось 14 березня цього року з лабораторії надійшло офіційне підтвердження того, що ДНК батьків на 99% співпали з ДНК воїна, захороненого на військовому меморіалі Дніпра. Поки тривали інші процедури пройшов ще деякий час, і лише минулої суботи було проведено ексгумацію тіла, яке сьогодні привезли до рідної домівки в Хмельовому.
Жителі села та громади утворили живий коридор і встеляли квітами останній шлях Героя додому. У дворі з якого за цю війну минулого липня вже виносили на кладовище загиблого воїна (Валентина Чернюка) знову зібрались сусіди і родичі, рідні і близькі, однокласники і друзі, щоб попрощатись з Михайлом Рудем.
Прощальну панахиду відслужив протоієрей Євген Шимченко, і труну з тілом загиблого у супроводі військового караулу пронесли головною вулицею рідного села.
На новому кладовищі в Половецькому відбувся траурний мітинг на якому виступили староста, голова громади та побратими Михайла, і невдовзі ще над однієї могилою цього кладовища замайорів жовто-блакитний стяг.
