У Райгородоцькій громаді попрощалися з захисником України Євгенієм Гадзіковським, який у боротьбі з ворогом втратив найдорожче – життя.
Кровопролитна та хижа війна забирає найкращих воїнів, які всім серцем любили свою країну та здобували для неї вільне майбуття. Невимовний біль переповнює серця, коли приходить час прощання з синами України – сміливими, хоробрими й відчайдушними хлопцями. Одним із них став Герой Гадзіковський Євгеній.
Сьогодні відбулося поховання жителя села Бенедівка – солдата Гадзіковського Євгенія Олександровича, який 9 травня 2024 року героїчно загинув, захищаючи нашу державу. Райгородоцька громада схилила голову у жалобі за молодим військовим. Гіркотою і болем наповнився день для всіх мешканців громади.
Народився Євгеній 5 лютого 1995 року в селі Бенедівка. Виховували хлопця та віддавали всю свою любов батько, бабуся та дідусь. Навчався у Радянській середній школі. Після закінчення 9-го класу вступив до Бердичівського професійного технічного училища №4. Працював на будівництві та пилорамі. У 2019 році зустрів свою кохану, з якою одружився. На жаль, сімейне життя не вдалося й подружжя розлучилось.
17 жовтня 2023 року Євгеній був призваний до Збройних Сил України, де обіймав посаду старшого розвідника, оператора розвідувального відділення розвідувального взводу. Раніше захисник отримував поранення та після реабілітації знову повернувся на поле бою, до своїх побратимів.
Живим коридором, зі схиленими головами, з квітами та прапорами зустрічали кортеж з полеглим Героєм. На дорогу, якою їхав востаннє Євгеній, вийшли жителі Райгородоцької громади. Біля батьківської хати провести в останню путь Воїна зібралися рідні та близькі, односельці, друзі, побратими, однокласники та представники місцевої влади.
На кладовищі траурний мітинг розпочали з виступів керівництва громади. Розповідали про життєвий шлях, згадували про мужність, відвагу загиблого та висловили співчуття рідним. Віддаючи останню честь полеглому Воїну, прозвучав трикратний військовий салют, а наприкінці церемонії військовий оркестр виконав Гімн України. Поховали Героя в селі Романівка, поруч з могилою дядька.
«Він боронив Україну, наше село, кожного з нас. Воював за наші світлі дні та тихі ночі. Був такий молодий, такий світлий, позитивний. Любив життя і мріяв жити у мирі поряд з рідними. Але не судилося цій мрії здійснитися. Російські загарбники відібрали життя молодого хлопця, обірвали його останню весну», — сказав староста Романівського старостинського округу Максим Капралюк.
Євгеній прожив коротке, але свідоме життя справжнього чоловіка та патріота. Його смерть стала страшною раною та вічним болем для рідних і друзів. Материнський біль бабусі краяв серце, рвалася на частини душа, сльози котилися градом у всіх, хто прийшов віддати останню шану Захиснику.
Неможливо загоїти біль втрати, та нехай добрий спомин про загиблого Героя стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті усіх, хто знав його, любив та шанував.