Здавалося б, сьогодні там вже майже немає військових дій, рашистів відкинули за кордон, але, на жаль, ця уявна лінія на карті ніяк не спиняє ракет і снарядів.
І саме така ракета не залишила кілька днів тому шансів на життя Роману Коновалову, коли він на ЗІЛу виконував військове завдання.
Своє життя без автомобіля він не уявляв ніколи, тож знав досконало і конструкцію, і ремонт, і експлуатацію багатьох легкових та вантажних авто. Ось і останні кілька років він колесив дорогами Європи на фурі і виставляв у себе на сторінці прекрасні пейзажі гір та долин майже всіх країн континенту. Жив у Польщі, мав чудову роботу, документи, але почувши перші звістки про війну, не зміг так далі продовжувати.
Він зателефонував падчерці та сказав: «Я повертаюсь. Я не буду ховатись за спини інших. Я піду на фронт». І повернувся, і пішов до військкомату та ображено розповідав знайомим, що там лише печатки у військовий квиток ставлять і кажуть почекати. Чекати довелось недовго.
Оскільки в строкову службу він був десантником, то й нині став до лав 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна, в 3-й окремий батальйон спеціального призначення. Бригада брала участь у звільненні Житомирщини і Київщини та у важких боях на Донеччині та Харківщині.
Сьогодні до Гарнізонного будинку офіцерів попрощатись з Героєм прийшли багато його друзів, однокласників з десятої школи, знайомих та прихожан Церкви Християн віри євангельської «Силоам», до якої належить його згорьована мама. Для неї, на жаль, це вже не перша трагічна смерть близьких людей, тому медсестра і родичі раз-по-раз надавали їй допомогу.
Після скорботних слів міського голови не менш натхненні промови виголосили і пастори цієї церкви, а хор прихожан заспівав траурні псалми.
Друзі згадували Романа тільки з найкращої сторони: як в дитинстві любив спорт і футбол, як в юності став автомобілістом і залишався ним протягом всього життя. Працював на будівництвах, на заправці, і в останні роки далекобійником в Польщі. Дуже любив рідного сина і не менше любив свою падчерку, старався зробити все, щоб вони мали все для життя і навчання.
Домовина з тілом загиблого знову пливла серед людського моря по вулиці Братів Міхеєвих, колона автівок у супроводі поліції їхала за нею до міського кладовища, жовто-блакитний стяг вручили матері загиблого, а над такими ж стягами військового сектору знову звучали салют та Гімн України.
