Більш ніж три тижні тому, 28 листопада, рідні та друзі останній раз виходили з ним на зв’язок. Тоді він сказав, що підрозділ йде на завдання, тому хай вони не хвилюються, коли не буде відповідати.
Але пройшло два, три дні, тиждень, тоді й забили рідні на сполох. Деякий час Юрій числився серед тих, хто пропав безвісти, і лише 14 грудня тіло загиблого воїна було знайдено та евакуйовано.
Сьогодні його привезли до рідного Бердичева, де згорьовані батьки, брат, сестра, родичі змогли побачити його в останній раз та провести до місця вічного спочинку.
На вулиці Квітневій зібрались вранці чи не всі її мешканці, адже вони добре знають сім’ю загиблого військового і добре знали завжди усміхненого Юрія. А знали тому, що в сім’ї були чи не останні на Корніловці коні, і якщо комусь із сусідів треба було привезти дрова, гній або ще щось, вони завжди звертались, і їм ніколи не відмовляли.
Також сюди прийшли всі вільні від зміни працівники підприємства «ТІС», на якому працював останні роки Юрій Примак. Вони згадували його як сумлінного працівника, який був оператором верстата та гарним товаришем.
Юрій народився в 1984 році, розпочав навчання в п’ятнадцятій школі, де вже вчився старший брат, але потім перейшов у ближчу шосту школу, після закінчення якої став здобувати професію столяра в будівельному ПТУ.
Йому завжди подобалась природа, тож він захотів стати її охоронцем, для чого вчився в Малинському лісотехнічному коледжі, а потім навіть в Житомирському агроекологічному університеті, який, щоправда, не закінчив.
Працював лісником у Богданівському лісництві, хоча й не дуже довго. Старший брат став його брати на заробітки за кордон, про які тепер навіть не хоче згадувати. Адже саме ті, кому вони будували будинки та інші об’єкти, стали вбивцями і агресорами.
Сімейна доля якось довго не складалась у Юрія, хоча він і прагнув колись створити міцну родину. Він купив для цього власний будинок в Бродецькому, заклав молодий сад, замість коней купив нового китайського трактора і складав плани майбутнього газдування.
Але клята війна порушила такі плани не одному мільйону українців. 13 вересня цього року Юрій Примак був мобілізований до ЗСУ та став до лав 82-ї десантно-штурмової бригади. Він пройшов курс військової підготовки в Англії, а потім разом з побратимами брав участь в наступальних операціях на Запорізькому напрямку.
На жаль, кулі, снаряди чи міни не оминають тих, хто вчився за кордоном, чи тих, в кого в руках західна зброя, а не радянські автомати. 30 листопада Юрій загинув, навіки вписавши своє ім’я в пантеон Захисників України.
На траурному мітингу біля його рідної оселі міський голова Сергій Орлюк знову й знову дякував і батькам, і рідним, і друзям, за те, що вони виховали гідного сина рідної Батьківщини.
Труну з тілом Героя останній раз пронесли по рідній вулиці та невдовзі поховали на військовому секторі міського кладовища під звуки військового салюту та Гімну України.
