Знову й знову до нашого міста, як і до сотень інших українських міст і сіл приходять страшні звістки про смерть молодих хлопців і зрілих чоловіків.
Сьогодні в Бердичеві провели в останню путь 52-річного Віктора Вітусевича та 33-річного Петра Шевчука. Такі різні люди з дуже непростими долями знайшли вічний спочинок у сусідніх могилах на військовому секторі міського кладовища.
Віктор Вітусевич народився в Бердичеві 8 травня 1971 року, вчився у восьмій школі, а жив з родиною на початку вулиці Козацької (колишня Володарського) в будинку, де нині знаходиться перукарня. Як всі загребельні хлопці, любив рибалити, лазити в фортеці та шукати інших пригод. А ще він полюбляв малювати та майструвати, навчався в художній школі і мав своєрідний погляд на мистецтво.
Після закінчення будівельного ПТУ, працював на різноманітних будівництвах та у приватних замовників, але потяг до мистецтва не втратив. Тому й зайнявся згодом відновленням старовинних предметів та допомагав у реставрації різних церков.
На жаль, рано пішли з життя його батьки, а згодом і рідний брат. Особисте життя Віктора теж довго не складалось, тож дітей він не мав. А на похорон через хворобу не змогла прийти навіть його цивільна дружина, тож поховання воїна, який помер, знаходячись у госпіталі, повністю на себе взяли працівники виконавчого комітету.
На траурний мітинг в Будинку офіцерів пришов лише один його однокласник та один друг дитинства, а на кладовище під’їхали ще кілька знайомих, які дуже тепло відзивались про нього як про добру людину та щирого товариша.
Петро Шевчук народився на Київщині 15 листопада 1990 року, але ще в дитинстві втратив батьківську опіку, тож разом з двома сестрами виховувався в Радомишльському інтернаті. Після дев’ятого класу потрапив до Бердичева на навчання в 33 ПТУ, і залишився в нашому місті надовго.
У Бердичеві знайшов свою долю, і згодом в сім’ї народилась донечка. Подружжя мешкало в гуртожитку поблизу Будинку офіцерів і щоб заробити на власне житло Петро працював на заробітках в різних містах України, а згодом і Польщі. Там же він почав навчатись на архітектора, але плани молодої людини змінила війна.
Десь через місяць після початку широкомасштабного вторгнення Петро повернувся до Бердичева. Влаштувався на роботу на підприємство «РІФ-1», а далі – мобілізація та підготовка у навчальному центрі до служби у десантно-штурмових військах ЗСУ. І вже невдовзі він став до лав знаменитої 25-ї Дніпропетровської десантно-штурмової дивізії та разом з неї більше року воював в найтяжчих місцях збройного протистояння.
Сьогодні на похорон приїхали двоє побратимів з його підрозділу і передали вдові загиблого пам’ятний знак бригади. Вони не знали достеменно як загинув Петро Шевчук, але відзначили, що він був мужнім воїном, який до кінця боронив рідну землю. В офіційному сповіщенні вказано, що він загинув 1 лютого 2024 року від осколкових поранень в районі Куп’янська.
В прощальній промові міський голова Бердичева Сергій Орлюк сказав, що, на жаль, не закінчується потік чорних звісток до нашої громади, і вже днями знову місто буде проводжати в останній путь своїх воїнів. Він знову й знову дякував родичам, друзям, знайомим загиблих, серед яких зростали мужні воїни, котрі стали на захист країни.
Військовий капелан Іван Цихуляк теж, як завжди, виголосив натхненну промову і подякував всім, хто приходить попрощатись з військовими. І саме він провів заупокійну панахиду за Петром та Віктором, тіла яких напередодні привезли до Храму Святого Рівноапостольного князя Володимира і Священномученика Йосафата УГКЦ (вул. Одеська, 19-а).
Знову траурна процесія рухалась вулицею Міхеєвих, а траурна колона через все місто до кладовища. На засніженому військовому секторі тут чорніли дві свіжі могили, які після молитви, салюту та поховання перетворились в два свіжих надгробка, над яким замайоріли жовто-блакитні прапори.
