Гарнізонний Будинок офіцерів сьогодні знову зустрічав скорботну процесію. Тут зібрались рідні, друзі та знайомі загиблого воїна.
Розпочав траурний мітинг міський голова Бердичева Сергій Орлюк, а продовжили його голова Краснопільської об’єднаної громади та староста села Жеребки, де офіційно був прописаний Олексій Роговченко.
Народився Олексій 9 липня 1976 року в селі Гута-Потіївка колишнього Радомишльського району. Мама працювала в колгоспі інженером з техніки безпеки, а батько потім довгий час був сільським головою Жеребок, куди сім’я переїхала в 1984 році.
Тут Олексій пішов вже в другий клас місцевої школи, після закінчення якої навчався в Малинському лісотехнічному технікумі. Після професійного навчання працював в Бердичівському лісгоспі, в швейній майстерні та на дахах сотень будівель, адже був вправним покрівельником.
Хоч сім’я жила в Бердичеві, але він часто бував у рідних Жеребках, був азартним мисливцем та рибалкою, любив футбол і не пропускав аматорських матчів сільської та інших команд.
Коли розпочалась війна, Олексій Роговченко добровільно став на захист ворога, влившись в мотопіхотний батальйон «Полісся», де став розвідником-навідником. Разом з побратимами він боронив південь України, але після 4 квітня на зв’язок більше не виходив. 5 квітня загинув від ворожого обстрілу в районі села Високопілля Херсонської області.
Довгий час Олексій Роговченко офіційно числився зниклим безвісти, адже та територія була окупована рашистськими військами. І лише з її звільненням почали встановлювати місця захоронення наших військових. Рідні здавали зразки ДНК, за якими і вдалось встановити особу загиблого Героя щоб нарешті поховати його в Жеребках на рідній землі.
Колектив Бердичівського центру ПМСД, де працює дружина загиблого, весь цей час допомагав їй, як міг. Без батька залишилось двоє синів…
І міський голова Бердичева, і очільники сільських громад обіцяли, що жителі їх громад будуть завжди пам’ятати подвиг Олексія Роговченка та ніколи не залишать сім’ю захисника без опіки та допомоги.
Знову процесія під звуки військового оркестру пройшла вулицею Братів Міхеєвих. Ця вулиця бачила вже багато таких процесій, які тут проходили і в спеку, і в дощ, і ось тепер, знову, в сніг. І скільки їх ще буде, ніхто не знає…
