У п’ятницю по обіді біля Бердичівського будинку офіцерів знову було людно. Тут сьогодні прощались одразу з двома
військовими, які загинули на війні з російськими окупантами.
Траурний мітинг відкрив міський голова Сергій Орлюк словами: «Ще не висохли сльози після останніх поховань, а ми
знову зібрались тут…
Кожна матір ростить і виховує свою дитину, щоб вона жила…
І коли наші хлопці йшли захищати нашу державу, вони думали лише про перемогу, вони не йшли помирати, але війна бере
свою данину. І ця данина – наші воїни та цивільні, які загинули під час бойових дій. Ми маємо пам’ятати про всіх.
Серце переповнює два почуття. Перше – це скорбота, друге – це ненависть, якої в нас ніколи не було. Ми були гідна і
добра нація, яка завжди була готова поділитись і борщем і вареником. Але ворог прийшов до нас не в 2014, а набагато
раніше, і пригрівся біля нашого серця…
Ці смерті не пройдуть просто так. Наші воїни помстяться за кожного…
Ми повинні зараз попрощатись з загиблими і пронести пам’ять про них на все життя…
Шановні родини, прийміть співчуття від мене особисто, від міської ради, від усієї нашої громади…»
Після міського голови виступили ще представник ЗСУ, який запевнив, що військові помстяться за смерті своїх
побратимів та військовий капелан Іван Цихуляк. Він сказав: «Поки наші воїни тримають на фронті зброю в руках, ми
тут маємо можливість тримати в руках філіжанку кави… Ми думали, що боротьба за свободу України завершиться Крутами,
УПА чи в 2014 році на Донбасі а ні… Видно, ми маємо дуже гарну землю. Видно, ми маємо колосальний ресурс. І він є –
це наша Держава…»
Більше тисячі бердичівлян пройшли в скорботній тиші та під звуки військового оркестру по Червоній горі, проводжаючи
в останню путь загиблих військових. А Сергію Костенку це ще й був останній путь повз свою домівку, адже останні
роки він з сім’єю жив у будинку №2 по вулиці Братів Міхєєвих.
На жаль, на траурному мітингу сьогодні не зачитували біографії загиблих, тому довелось розпитувати про них у рідних
та друзів, які прийшли на церемонію прощання.
Сергій Костенко народився у Бердичеві 7 жовтня 1974 року. Навчався в 15-й школі а потім в ПТУ №4, де отримав
професію електрогазозварювальника. В армії служив у Шепетівці. А потім працював зварювальником і на будовах, і в
автомобільних майстернях. Друзі, з якими він працював на «обшивці» згадували його лише найкращими словами, адже він
був спеціалістом із золотими руками.
Коли в країну прийшла війна, Сергій сказав: «Я не буду ховатись», і був мобілізований 8 квітня до лав героїчних
десантників 95 бригади. А вже 24 квітня, під час оборонного бою підрозділів бригади з противником поблизу
населеного пункту Курулька (Харківська область, Баранівський район), внаслідок артилерійського обстрілу, отримав
важкі поранення у вигляді мінно-вибухової травми та осколкових поранень тулуба та верхніх кінцівок, які виявилися
несумісними з життям…
Вдома у Сергія залишилися мати, дружина, донька Марія 1995 року народження та онука Вікторія 2012 року народження.
Віктор Осадчук народився в Бердичеві в 1978 році. Навчався в середній школі №1, а жив з сім’єю в центрі міста, по
вул. Садова, 14. Після служби в армії працював у виправних колоніях, а потім знову пов’язав своє життя з військовою
службою по контракту.
Брав участь у міжнародних миротворчих місіях, і звичайно ж, у складі рідної 95-ки став на
захист України у 2014 році. Він був одним із тих славетних «кіборгів», які кілька місяців захищали Донецький
аеропорт. І хоча, під час служби у внутрішніх військах він отримав офіцерське звання, але в АТО Віктор пішов
рядовим. Він став професійним снайпером, якого боялись вороги і поважали побратими.
Осадчук Віктор Миколайович був призваний на військову службу Бердичівським РТКЦ та СП у перші дні війни, проходив
військову службу на посаді командира відділення самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської
батареї самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини А0281.
Загинув 7 березня 2022 року в районі населеного пункту Макарів Київської області в результаті отримання вибухової
травми.
Численні бердичівські друзі, які прийшли провести провести сьогодні в останній путь Віктора Осадчука згадували його
лише найкращими словами.
Без чоловіка залишилась дружина, а без батька – єдиний син.
Поховали обох загиблих воїнів поруч, на війсковому секторі міського кладовища.
