Сьогодні знову в Бердичеві проводжали в останню путь загиблого захисника України. Знову звучала заупокійна молитва в Храмі Святого Володимира по вулиці Одеській і знову зібрались люди на траурний мітинг в Гарнізонному будинку офіцерів.
Прийшли рідні і близькі, знайомі і сусіди, однокласники і одногрупники та нинішні старшокласники другої школи. Нікіта став дев’ятим її учнем, що загинули на україно-російській війні.
Після традиційної траурної промови міського голови Сергія Орлюка на мітингу виступили перша вчителька відважного воїна, його класний керівник у старших класах та однокласниця. Всі вони згадували найкращими словами Нікіту Яткевича. Доброзичливий, порядний, товариський, чуйний, тихий, спокійний – це лише частина епітетів, якими розповідали про Нікіту.
Перша вчителька добре пам’ятає, як мама і бабуся привели його в школу, як переймались його успіхами і допомагали у всьому. Він дуже любив свою родину, свою бабусю та поважав батьків. Вчителька згадала, як в старших класах він писав твір про життя: «Життя складне, людей кидає в ньому то в одну, то в іншу сторону, і саме головне – знайти правильний шлях..»
Представник Бердичівського коледжу промисловості економіки та права, де після школи вчився Нікіта Яткевич, розповів, що в їхньому закладі теж залишились лише добрі і теплі спогади про цього студента.
Вже не на загал однокласники розповіли, що Нікіта займався багатьма видами спорту, а ще почав підробляти вже з 9 класу, щоб допомогти сім’ї та мати власні кошти. Працював на будівництвах, на пилорамі і коли вчився в школі, і в коледжі. А знайомі згадували, що за все життя не чули від нього жодного лайливого слова.
Та більш за все вразила розповідь співробітників військкомату. Виявляється, він кілька місяців ходив до центру комплектування, щоб його взяли в армію та відправили на фронт. Медична комісія визнала, що Нікіта має надлишкову вагу, і не підходить для укладання контракту з ЗСУ. Півроку він посилено тренувався, схуд майже на тридцять кілограмів, і лише тоді попав до війська.
Мотивованого і спортивного юнака відібрали в найелітнішу колись військову частину – 101 бригаду охорони генерального штабу. Але це колись її бійці несли службу в Києві в найвищих військових кабінетах, а нині і вони на фронті. Їх прикомандирували до третьої штурмової бригади, якій діставались найпекельніші оборонні та штурмові напрямки.
З військової частини на похорон приїхав молодий офіцер і розповів, що Нікіта з побратимами пішли за викликом про евакуацію поранених. Але їх вихід засікли ворожі оператори і незабаром місце евакуації стали накривати з мінометів і туди ж прилетів ворожий дрон. Цей вихід став останнім для Нікіти та ще одного молодого військового, тому було взагалі всього двадцять…
Знову траурна колона йшла по вулиці братів Міхєєвих а траурний кортеж через все місто розтягнувся чи не до міського кладовища. Над закритою труною в останній раз схилились молода дружина загиблого Героя, молодший брат, мама, тато, бабуся та інші родичі. Прозвучав військовий салют, Гімн України, і труну з тілом воїна опустили до свіжої могили.
Зараз на військовому секторі йде активний благоустрій доріжок між рядами військових могил, тож міський голова з заступницями, попутно оглянув хід виконання ремонтних робіт. Добре, що сьогодні був морозний день та болото на будмайданчику примерзло.
Вітру майже не було, і жовто-блакитні стяги на могилах загиблих воїнів немов би виструнчились, приймаючи в свої ряди ще одного побратима.