Сталось це в червні 2023 року, коли розпочався широко анонсований ще з початку весни контрнаступ Української армії на південному напрямку фронту.
Надзвичайно сильно укріплені позиції окупантів не вдавалось взяти с ходу і навіть новітня закордонна техніка не могла цьому зарадити. Вже в перших боях було знищено багато бойових машин «Бредлі», якими були укомплектовані новоутворені штурмові бригади.
Вперше з цією технікою Денис Василишин познайомився на навчаннях за кордоном і досить швидко її повністю освоїв, адже завжди був майстром на всі руки та великим любителем автомобілів та всього, що з ними пов’язане. І до бойової машини він ставився як до власного автомобіля, беріг, слідкував, вдосконалював.
За словами командира роти, на «Данді» (такий позивний мав Денис Василишин) він завжди мав можливість покластись як на самого себе. «Бредлі» найчастіше використовували для двох військових завдань: підвіз штурмовиків на позиції або ж евакуація поранених з них.
Коли розпочався наступ під Роботиним, кілька перших штурмів були безуспішними, адже агресори встигли збудувати тут потужну лінію оборони, де мінами всіяли всі поля та накопали десятки кілометрів траншей і окопів. І саме екіпажу «Бредлі», яким управляв Денис, першому вдалось прорватись через першу лінію оборони та висадити штурмову групу. В цю прогалину швидко підтягнулись інші групи, і врешті-решт їхня рота стала першою, якій вдалось закріпитись на відвойованих у ворогів позиціях.
Зазвичай і вивіз штурмових груп, і евакуація поранених відбувалась вночі, але якогось дня в середині липня склалась ситуація (хоча через постійні обстріли, авіаудари та пуски ракет вона там завжди була непростою), коли терміново потрібно було зробити виїзд на позиції вдень, щоб забрати важко поранених побратимів. Це не була черга Денисового екіпажу, та й наказати таке їм не могли, але вони самі зголосились на цей рейс, який став для кращого механіка-водія роти дорогою в один кінець…
Перший FPV-дрон підбив «Бредлі» з якої встигли вискочити команди та навідник, а скид з другого дрону призвів до моментальної детонації боєкомплекту та згоряння вщент бойової машини.
Через важку обстановку на полі бою військові довго не могли забрати останки відважного механіка, і лише згодом їх передали для ДНК-експертизи. Тривала вона багато місяців, і лише днями були отримані її результати, та тіло воїна привезли до рідного Бердичева.
Біля батьківської домівки загиблого Героя на розі вулиць Романівська та Олега Реготуна, поблизу старовинного загребельного кладовища, сьогодні зібрались сотні людей, які прийшли провести Дениса Василишина в останній путь. Тут були і рідні, і близькі, і сусіди, і однокласники по восьмій школі, і однокурсники по машколеджу, і побратими з 47-ї бригади, відомою під іменем «Магура».
Останню молитву прочитав військовий капелан іван Цихуляк, скорботні слова прощання промовив міський голова Сергій Орлюк, і траурна процесія під звуки військового оркестру рушила рідною вулицею Дениса на шляху до міського кладовища. За труною йшли батьки загиблого воїна, його дружина, син і його старенька бабуся. Рідна сестра Дениса разом з чоловіком зараз теж воюють, тож матері, яка за довгі місяці очікування вже виплакала ріки сліз, і далі буде тривожно і сумно.
Сьогодні в Бердичеві було ясне небо в якому світило тепле сонечко, прапори на сотнях військових могил не дуже тріпотіли, бо вітру майже не було. В мертвій тиші знову прозвучала молитва, а під звуки військового салюту та Гімну України, тіло Героя знайшло останній спочинок у рідній землі.
