Прощальну панахиду провели у Храмі Преображення Господнього по вулиці Червоній, адже саме на Корніловці жив та зростав Олександр.
Вчився в сьомій школі, де мав багато друзів. Однокласники запам’ятали його веселим і щирим, надійним і порядним, таким, що любив футбол і бокс і намагався у всьому походити на старшого брата.
Потім було навчання у будівльному ліцеї, де Олександр здобував професію муляра та знайшов ще більше друзів і однодумців.
Після ліцею працював у бригаді з утеплення фасадів будинків, та гіркі військові новини не давали йому спокійно жити. Як розказали сьогодні друзі, він дуже переймався долею дітей в окупованих містах України та прагнув помститись за принесене їм горе.
І весною цього року, разом з кількома друзями, добровільно прийшов до військкомату та заявив про своє бажання захищати Батьківщину. Попередньо він вже визначився, що хоче служити в першій спеціальній бригаді імені Богуна, і саме звідти взяв відношення до навчального центру.
Його відмовляли рідні й близькі, але Олександр стояв на своєму та 6 березня 2023 року, лише через кілька днів після свого двадцятиріччя, уклав контракт на військову службу. Пройшов навчання у Старичах та невдовзі вже виконував військові завдання разом зі своїм підрозділом на півночі Харківщини, біля самого кордону з росією.
У телефонних розмовах з друзями ні разу не пошкодував про свій вибір, запевняв, що саме тут він відчуває себе в потрібному місці і з потрібними людьми. В суботу 2 вересня у довгій телефонній розмові він знайомив друзів зі своїми побратимами, шуткував, веселився, радів життю. А вже наступного дня, під час несення служби, його молоде життя обірвалось назавжди…
В актовій залі Гарнізонного будинку офіцерів знову сьогодні лунали гіркі слова співчуття від міського голови Сергія Орлюка, який вкотре дякував рідним і близьким за те, що саме вони виховали воїна, який добровільно пішов захищати Україну.
Подякувала їм і староста села Озадівки Мирослава Шнайдер, адже саме в цьому селі малий Сашко проводив чимало свого часу гостюючи у бабусі та свої дядьків, і запам’ятався всім односельцям щирою і відкритою дитиною.
Знову траурна процесія йшла вулицею Міхєєвих, а траурну колону зустрічали на колінах учні будівельного ліцею, які встелили дорогу квітами, вшановуючи свого нещодавнього випускника.
На військовому секторі міського кладовища знову звучав салют і Гімн України, а ряди могил під жовто-блакитними стягами поповнились ще на одну…
