Він народився в Бердичеві, прожив все життя на Червоній Горі поруч з військовою частиною, вчився в в бердичівській 12 школі разом з дітьми військових і лише рік тому сам став військовим.
Влітку минулого року уклав контракт на службу в ЗСУ в нашій бердичівській артилерійській бригаді, де з часом став старшим механіком батареї. Повномасштабне вторгнення росіян Роман Ганоль зустрів на бойових позиціях, і з того часу надовго не покидав їх. Саме він став одним з тих, кому командування довірило управляти новою західною технікою, і з польського «Крабу» йому вдавалось ще краще бити ворогів.
На жаль, війна – це не стрільби на учбовому полігоні, це змагання в точності, маневреності та швидкості не з умовним противником, а з самим що не є справжнісіньким, який теж має гармати і снаряди, який має дрони, і який теж за час війни навчився чимало чому.
5 жовтня в районі населеного пункту Біла Гора Донецької області, отримавши множинні поранення під час бойового завдання в результаті артилерійського обстрілу району вогневих позицій українських військових, Роман Ганоль загинув…
Сьогодні в гарнізонному будинку офіцерів було тісно від тих, хто прийшов попрощатись з відважним воїном. Його батьки, родичі, однокласники, друзі та бойові побратими раз-по-раз витирали сльози під час скорботних промов на траурному мітингу.
Міський голова Сергій Орлюк розпочав свою промову з того, що нагадав присутнім, що вчора ми всі раділи «новинам» про Кримський міст, а сьогодні ховаємо молодого воїна, і повинні розуміти, що за кожної хорошою новиною з фронту є новини гіркі – про смерті та поранення наших воїнів.
«…31 рік прожив Роман, ще мав би жити і жити радувати батьків, водити дітей в школу, женити їх і зробити ще чимало добрих і потрібних справ, але війна перервала всі плани…
…та ми впевнені в наших збройних силах, в нас дуже багато роботи – перемогти і зробити Україну такою, за яку загинув Роман, за яку сьогодні воюють хлопці. І ми завжди будемо пам’ятати тих, хто віддав свої життя за нашу волю і свободу», – запевнив міський голова.
Перша вчителька Романа Ольга Булгар згадала, яким він прийшов у перший клас: худорлявий, швидкий, жвавий, і протягом всіх чотирьох років початкової школи був гарним другом для своїх однокласників. Дівчата лагідно звали його «Ромашкою». А зараз в перший клас дванадцятої школи прийшов його син Тимофій, якому батько тепер став ангелом-охоронцем.
Сказали свої скорботні слова і однокласниці Романа, представник артилерійської бригади та отець Костянтин Карпенко, який супроводжував сьогодні відважного воїна в останній путь.
Друзі ділились найкращими спогадами про загиблого, про те, що він і як учився в школі, і в Житомирському агроколеджі на електрика, і потім працював на різних роботах, мав одне хоббі – автомобілі, як він ладен був майструвати і ремонтувати завжди. І в армію він пішов на механіка, бо знав, що це тут він буде найкориснішим. Він мав багато похресників, завжди любив спілкуватись зі своїми кумами, любив і цінував теплі відносини, тому і мав багато друзів.
Гора квітів виросла біля відкритої труни, а коли траурна процесія під супровід військового оркестру йшла по вулиці Міхєєвих ці квіти несли дуже багато жінок і чоловіків. Колона автобусів та автомобілів у супроводі патрульного автомобіля слідувала за спецавтомобілем, який останній раз віз Романа Ганоля вулицями рідного Бердичева.
На військовому секторі міського кладовища, поруч з могилами відважних воїнів, Роман Ганоль знайшов свій вічний спочинок…
