Слова, винесені в заголовок були останніми, що прозвучали на військовому секторі бердичівського міського кладовища перед тим, як в могилу опустили труну з тілом 24-річного військового медика Володимира Галецького. Всю ніч і весь день небо в Бердичеві плакало за загиблим юнаком, а після цих слів взагалі розверзлось шаленою зливою.
Сьогодні проводжали в останній путь молодого воїна, який добровільно, наперекір вмовлянням рідних, пішов захищати Україну на полі бою, хоча мав усі шанси, і всі законні підстави проігнорувати призив і мобілізацію, та продовжувати своє закордонне навчання.
Напередодні тіло Героя привезли із Харківщини, де він на полі бою старався врятувати пораненого, але отримав від наступного снаряду смертоносний осколок, який миттєво підніс його душу на небеса.
До оселі, в якій зростав Володимир, відучора не припинявся потік рідних, друзів і знайомих, які хотіли попрощатись з хлопцем, що ніколи нікому не заподіяв нічого злого, а навпаки, надихав своєю інтелігентністю, характером і рішучістю лише на добрі справи. А в призначений час вся вулиця стала на коліна, проводжаючи труну з тілом Героя в останній путь.
В Гарнізонному будинку офіцерів сьогодні зібралось ще більше друзів, рідних і знайомих, ніж біля дому, адже сім’ю Галецьких знає все місто, і знає лише з найкращих сторін. Батько керує нині одним з найбільших підприємств Бердичева, мама вчителює вже багато років, дід пройшов славний шлях справжнього «Прогресанта», словом, вони справжні Бердичівляни, і їхній син і внук теж прагнув бути саме таким.
Він мріяв після свого закордонного навчання повернутись в Україну і відкрити тут реабілітаційний центр за кращими зразками закладів, які йому довелось бачити. Але, у тяжкий для Батьківщини час він пішов на війну, щоб захистити все те, що йому було дорогим та рідним.
У траурних промовах міського голови Сергія Орлюка, вчительки, друзів та однокласників Володимира не раз і не два звучали слова про те, що саме цього юнака можна вважати прикладом справжньої інтелігентності та самопожертви. За своє коротке життя своїми вчинками він заслужив, щоб його називали вірним сином України, а своїм подвигом по праву заслужив вічної пам’яті нащадків. А батько воїна сказав, що син перевершив його, бо він би так не зміг…
Відомий бердичівлянин Сергій Варакін, який на передовій безперервно ще з 2014 року наголосив у своєму виступі, що захищати країну це не покарання, а велика честь, і Володимир був одним із тих, хто був удостоєний такої честі по-справжньому.
Представник підрозділу, в якому служив загиблий, розповів, що Володя прийшов до них, коли підрозділ вже був сформований, але він швидко влився в колектив, і саме завдяки його роботі багато хлопців залишились живими, адже він їх виносив з поля бою та надавав першу допомогу.
Всі виступаючі обіцяли навіки зберегти пам’ять про подвиг Героя та ніколи не залишати його родину наодинці.
Ті, хто прийшов сьогодні розділити горе з батьками і рідними Володимира Галецького встелили квітами місце його прощання, а потім і вулицю, якою традиційно пройшла траурна процесія, вже більше ніж вдвадцяте від часу повномасштабного вторгнення.
Цього разу після офіційної церемонії прощання в будинку офіцерів, тіло воїна повезли до Кляштору Босих Кармелітів, де ще додалось багато тих, хто хотів провести його в останній путь. Спеціально для цієї церемонії з Києва приїхав Отець Бенедикт, який довго був настоятелем нашого санктуарію і який виголосив сьогодні неперевершену промову про добро і зло, про релігію і атеїзм, про війну і мир, і звичайно ж про Подвиг юного Героя, який сьогодні здійснив свій останній візит до Храму.
І лише після такої скорботної служби траурний кортеж із більш ніж сотні автівок направився на міське кладовище, де на військовому секторі могила Володимира Галецького розпочала вже третій ряд воєнних поховань.
Тут знову звучали молитви і натхненні промови, до яких долучився і наш колишній народний депутат Павло Жебрівський. Ні дощ, ні вітер не стали на заваді тим, хто прийшов сказати останні слова прощення загиблому воїну, і саме в цьому останньому надгробному виступі міського голови і прозвучали слова, винесені в заголовок статті: «Він ніс в собі ген Свободи!».
Вони як ніколи точно передають і причину, і наслідок дій молодої людини, яка відмовилась від чогось особистого і від самого життя, задля Свободи України. А трикратний військовий салют та гімн України лише засвідчили, що відважний воїн знайшов свій останній спочинок…
