А траурна зала Будинку офіцерів не змогла помістити всіх, хто прийшов з ним попрощатись.
Знову тут звучали скорботні слова міського голови, натхненна проповідь військового капелана, але вперше так багато друзів і знайомих хотіли сказати добре слово про загиблого воїна.
Провести його в останній путь прийшли багато працівників будівельного супермаркету, де працює мама Ярослава, багато співробітників швидкої допомоги, де працює тато Ярослава, та майже всі колеги з його колишньої роботи. Друзі, однокласники, сусіди, родичі не раз і не два витирали сльози, які не можна було втримати від страшного горя, що спіткало цю щасливу раніше сім’ю.
На траурному мітингу не оголошували коротку біографію Ярослава Косюченка, який встиг прожити всього 23 роки, але з особливою теплотою її описали на сторінці гуманітарної гімназії №2:
«У 2005 році маленький чорнявий хлопчик Ярослав, тримаючи за руки маму і тата, прийшов до 1-А класу Бердичівської міської гуманітарної гімназії №2. Швидкий, активний, допитливий Ярославчик одразу привертав до себе увагу вчителів й однокласників. Дитина з відкритим серцем. Любив веселі рухливі ігри. Добрий, щирий, із почуттям гідності, честі. Старанно навчався, займався спортом, відповідально ставився до виконання будь-якого доручення вчителів. У його великих красивих очах світилася козацька лицарська відвага ще зовсім у юному віці. Серце Ярослава було сповнене любові до всього, що оточувало його – батьки, рідні, друзі, рідне місто. Прагнув скрізь побувати і побачити різні міста, країни.
Гарні відповіді на уроках, критичне ставлення до всього і тонкий жарт, що був таким миттєво-доречним, – ось що було характерне Ярославу. А ще був завжди справедливим.
Після закінчення 9 класу у 2014 році креативний, з гарним почуттям гумору, високий худорлявий спортивної статури хлопчина продовжує навчання в Бердичівському коледжі промисловості, економіки та права. Закінчивши коледж, вступає до Київського університету харчових технологій і здобуває фах інженера з ремонту медичного обладнання. Свій трудовий шлях Ярослав розпочав на Дарницькому фармацевтичному заводі. В жовтні 2020 року був призваний на строкову службу до лав Збройних сил України. У лютому 2021 року свідомо обирає для себе шлях козака, захисника Батьківщини і укладає строковий контракт в 79 десантно-штурмовій бригаді міста Миколаєва, мужньо боронить кордони нашої держави, відважно виконуючи свій військовий обов’язок за покликом юної душі й доброго серця.
Усі любили, поважали Ярослава за відповідальне ставлення до праці, за ініціативність, креативність – таким був наш дорогий і рідний учень.
Ярослав загинув, відстоюючи незалежність нашої держави, залишившись вірним присязі українського воїна. Його родина втратила найдорожче: сина, онука, друзі – людину з добрим серцем, привітного, порядного, відповідального, мужнього героя, наша країна – справжнього оборонця рідної землі».
Повномасштабне вторгнення російських окупантів Ярослав Косюченко зустрів на посаді командира гармати 2 самохідного артилерійського взводу 3 самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи. Загинув у бою з ворогом 25 травня 2022 року, виконуючи поставлені бойові завдання поблизу населеного пункту Лиман Донецької області.
Всі присутні на траурній церемонії стали на коліна, схиливши голову перед загиблим Героєм, а потоку бажаючих попрощатись з ним, здавалось, немає кінця-краю. Гора квітів біля труни виросла чи не у людський зріст, і кілька десятків дівчат та жінок несли їх перед Ярославом по вулиці Братів Міхеєвих до місця останнього спочинку. Такої довгої траурної колони ця вулиця ще не бачила.
На міському кладовищі його поховали у першому секторі, першому ряду над дорогою, і тепер жовто-блакитний стяг на могилою Героя будуть бачити всі, хто проходитимуть повз кладовище.
