Стало відомо з оприлюдненого в минулу п’ятницю на офіційному сайті Бердичева проєкту рішення міської ради.
Хоча чутки про це ходили і раніше, але лише тепер вони можуть бути підтверджені документально. Ні, це ще далеко не рішення про переїзд чи закриття музичної школи в будівлях старовинного кляштора, але це перший крок до цього.
Нагадаємо, що ще на початку дев’яностих років минулого століття, коли частину кляштора передали католицькій громаді, говорилось, що колись, в майбутньому, можуть передати і всі будівлі історичного комплексу. Особливо ці розмови пожвавішали після того, як громада, залучивши польські гранти та гроші, змогла відреставрувати основний храм, інші супутні будівлі та навіть відновити фортечні стіни навколо своєї території.
Але бажання отримати у користування і споруди колишніх келій та настоятеля завжди впирались у питання, куди подіти музичну і художню школи та музей історії, які нині займають ці будівлі. А фортечна стіна навколо комунальної частини кляштору продовжувала руйнуватись шаленими темпами.
Колишнє керівництво міста педалювало таку ідею: нехай громада за участі своїх польських друзів збудує приміщення для усіх цих культурних об’єктів, і тоді місто звільнить від них територію святині. Але до реальної реалізації ця ідея так і не дійшла. Хоча за цей час у Бердичеві різними католицькими громадами було збудовано як мінімум дві будівлі, які по суті мали б виконувати ту саму роль, як і келії старовинного монастиря. Це будівлі монастиря Святої Терези на Загребеллі та монастиря Малих Сестер у самому центрі Бердичева (за костьолом Святої Варвари).
Нинішнє керівництво міста відразу взяло курс на те, щоб рано чи пізно звільнити територію кляштора від комунальних об’єктів та надати можливість для реставрації будівель та мурів, що їх оточують. Адже пошуки коштів на це у міському бюджеті чи залучення державних грантів були марними.
Озвучувались і не озвучувались різні варіанти перенесення музичної та художньої шкіл. Найкращим з них був би переїзд зовсім поруч – в будівлю районної адміністрації, і були такі часи, коли він був надзвичайно реальним. Наприклад, коли б на території колишнього району створили б одну громаду, а не п’ять, або навіть за такої конфігурації, як сьогодні, райдержадміністрація та райрада могли б переїхати в свою будівлю по Садовій, 3, а чиновники громад роз’їхатись по своїх селах.
Колись, в тих самих далеких дев’яностих на мітингах про Незалежність звучали і вимоги передати будівлі обкомів і райкомів партії – дітям. Я знаю лише два таких приклади: будівля Замостянського району Вінниці та Коростишівського райкому, які віддали під розміщення закладів позашкілля. Але в Коростишеві чиновники потім забрали її назад під райадміністрацію. А сотні тисяч чиновників в інших містах України і тоді не збирались виходити зі своїх зручних кабінетів, і сьогодні тим паче. Навіть при тому, що Бердичівській районній раді сьогодні немає, чим зайнятись від слова взагалі, а районна адміністрація є лише передавальним механізмом від громад до області.
В будівлі районної ради були б ідеальні умови для розміщення і художньої, і музичної шкіл, об’єднаних в єдину школу мистецтв. Адже тут достатньо і маленьких кабінетів для індивідуальних занять, і є великі кімнати (в яких нині гуляють очільники адміністрації і ради) для класних уроків, і зал для виступів та галерей. Але чиновники зубами будуть триматись за свої крісла і кабінети, але дітям їх не віддадуть.
Іншим варіантом розглядалась будівля колишнього дванадцятого ПТУ біля колишнього шкірзаводу, але спочатку на всі звернення міськради обласна рада, у власності якої була ця будівля, не відповідала, а потім її мобілізував обласний ТЦК для розміщення в майбутньому тут Бердичівського РТЦК.
На сьогодні (судячи з різних розмов і здогадок) варіантами розміщення мистецьких шкіл у Бердичеві є такі: художня школа переїжджає в будівлю дитсадка № 27 (поблизу колишнього МРЕВ на прогресі), а музична школа – в будівлю колишньої міської третьої школи по вулиці Григорія Сковороди (колишня пушкіна).
Чим уже тільки не мала бути третя школа після свого закриття – і окружним судом, і корпусом медичного коледжу, і тепер ось може стати осередком музичної освіти. Саме про це говориться в проєкті рішення міської ради про прийняття з власності обласної ради до власності міської ради цієї будівлі та передачу її на баланс Бердичівської музичної школи.
Плюсів у такого рішення є чимало, хоча й мінусів теж вистачає. Добиратись до школи з різних кінців міста досить незручно, а її приведення до ладу вимагає дуже значних ремонтних робіт. Можливо, про їхнє фінансування хоча б часткове і домовлявся міський голова, спілкуючись з найвищим керівництвом католицької церкви, яке днями було в Бердичеві, а можливо й ні.
Судячи з негативної динаміки наповненості міських шкіл і дитсадків, цілком можливо, що в Бердичеві вивільняться будівлі ще не одного освітнього закладу, і цілком можливо, що вони навіть краще підійдуть для розміщення мистецьких шкіл. До речі, в багатьох містах країни таких просто немає…
P.S. По аналогії з доплатами пільговикам за шкільне харчування, могли б компенсувати з міського бюджету навчання в приватних студіях. І чомусь здається, що це було б набагато дешевше…
