Вірші народжуються, коли не можуть не з’явитися. Вони приходять невідомо звідки, не підпорядковані часу та простору, в них – надії, віра та мрії… Поезія, наче музика, звучить у душі Валентини Гайдемської з дитинства…
Читайте нас на Telegram // Facebook // Підтримати РІО //
Віршувати почала в дитинстві…
Є така країна, яку не знайти на карті. І кожний – родом звідти. Коли Валентина Гайдемська поринає в дитячі спогади, її очі кольору морської хвилі наповнюються теплом. Вона народилася влітку, в «день липневий жовто-червоний і дзвінкий, мов веселий рій», як писала українська поетеса Олена Теліга, котра з’явилася на світ теж 21-го липня, на початку минулого століття. Рідна Бердичівщина, час світлих мрій, а поруч – люблячі батьки та рідні… Своєю турботою огортали бабуся Єлизавета, друга мама – тітонька Анастасія, сестра і двоє братів. З дитинства Валентину оточував світ природи з його таємницями та одкровеннями. У вихідні і на канікулах дівчинка їздила до бабусі, в село Городківку, що в Андрушівській міській громаді Бердичівського району. Подруга дитинства Олена Рижко – нині знана поетеса, прозаїкиня, літературознавиця, докторка наук із соціальних комунікацій.
Зі шкільного віку Валентина була натхненницею та заводійкою різних цікавих справ. Складала сценарії, організовувала дитячі свята. Обдарована дівчина співала, малювала і римувала. Згадує, що її дід Григорій частенько говорив віршами. Його онука відчула радість поетичного натхнення школяркою. Відкрила у цей світ чарівні двері, які не зачиняє досі… Маленька 4-класниця створила поетичну мініатюру «Весна», де сонячне небо, спів пташок і метелики над квітами, де щирі почуття та враження. На творчому вечорі письменника Михайла Пасічника, у День дитячої книги, отримала в подарунок книгу поезій Бориса Олійника. Ще не знаючи нотної грамоти, дівчинка складала слова у вірші і вигадували власні мелодії. Змалку мріяла бути співачкою, навчаючись у школі, виступала на міських конкурсних сценах. Ставши дорослою, все життя крокує з піснею – навіть у часи випробувань.
Жінка-українка, якій усе під силу
Українські жінки – особливі. Вони поєднують у собі ніжність та силу, доброту і стійкість, красу та працьовитість, творчі здібності і здатність не коритись обставинам. Вони берегині, патріотки та захисниці, які люблять свої родини, країну і залишаються українками в душі та серці.
За чашечкою кави ми говорили з Валентиною Гайдемською про жіночі радості й печалі, культурні події, які відбуваються в місті, Революцію Гідності, подвиги Героїв Майдану і мужність учасників АТО, про незламних воїнів-захисників, котрі боронять Україну від російського ворога…
Жінка згадувала шкільні роки, розповідала про літературні вподобання і творчі захоплення. Шевченківська поезія – улюблена з дитинства. Його твори близькі за духом, вони хвилюють і надихають: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».
Свого часу Валентина закінчила курси секретарів, навчалась у Бердичівському коледжі промисловості, економіки та права, опановуючи юридичні науки. Жінка – багатогранна людина, в якій живуть поет і художник, допитливий спостерігач і тонкий романтик. Вона любить музику, українську пісню, образотворче мистецтво, художню літературу, знаходить час для рукоділля: непогано шиє, в’яже, вишиває і чудово куховарить. Захоплюється мовами: вивчала німецьку, англійську, трохи – словацьку, читає з білоруської та польської. Але рідна українська – наймилозвучніша, найкраща у світі:
З чим можна порiвняти рiдну мову?
Хiба що з щебетом птахiв.
Вона, як той струмок весною,
Що рветься тихо з берегiв…
З гiрським повiтрям, що, вдихнувши,
Його так хочеться iще…
А ще зрiвняти ii можна
Із довгожданим тим дощем…
Життя так склалося, що довелося працювати у різних сферах діяльності: підприємницькій, будівельній і культурній, також у державній службі охорони. За плечима – досвід роботи художнього керівника Будинку культури с. Никонівка.
Валентина Борисівна пишається своїми дітьми – школярами Денисом, Кірілом та Єлизаветою і маленькою Анастасією, якій днями виповнюється шість. Вони – надія та підтримка жінки, її радість і втіха… Мама відчуває кожного з них, поєднуючи в одну дружну сім’ю любов’ю, турботою й добротою.
І все життя її – у віршах…
Вірші приходять до Валентини Гайдемської вдень та вночі, вдома й на вулиці, в парку чи на міській площі. Народження кожного нового рядка, кожного твору – незбагненне і дивовижне. Коли рука тягнеться до паперу, жінка не думає про стиль, композицію та ритм і просто пише. Не набирає на комп’ютері чи смартфоні – рукописні зошити зберігають вірші різних років… У них – її життя, думки й переживання, вони – свідки багатьох подій.
«Красується на пагорбах село», – з теплотою в серці пише про улюблену Городківку. Розповідаючи про її мальовничі місця, тихо наспівує відомі рядки: «Моє дитинство заблукало давно в некошених полях…» У вірші про маму, Ганну Григорівну, – глибока ніжність і любов:
Вишивала мама вишиванку,
Вишивала з вечора і до ранку,
І цвіла на білім рушникові
Мейї неньки калинова доля…
У 2006-му році на фестивалі «Сонячна криниця», започаткованому районним Будинком культури, її «Вишиванка», присвячена матері, посіла 1-е місце в номінації «Авторська пісня». У зворушливих творах бердичівлянка розповідає про своїх дітей і дає їм тепле напуття:
Я навчу тебе, дитино,
Світ любити без користі.
Подивись, навколо тебе
Кольори які барвисті!
Як не будеш прикрашати
Їх добром своїм і ділом,
Потьмяніє все навколо,
Може стати просто сирим…
Разом із донечкою Настусею говорить від імені маленьких українців, яких війна позбавила безтурботного дитинства:
На моїй землі родючій будуть жито,
В небі – сонце, на траві – роса,
Будуть українці гарно жити,
«Будьмо!» – і це слово – неспроста!
«Рідний Бердичів – це історія держави», місто, де «шанують пам’ять про загиблих й про живих», місто, яке «шанує всіх, хто захища свою державу», – ділиться думками поетеса в ліриці, де постає образ Бердичева.
Майдан 2013–2014 років сприйняла всім серцем. Під час студентських протестів був поранений її племінник, інший воював в АТО. Бердичівлянка пише з гнівом про війну, розв’язану рашистами, і з мукою в серці та гордістю – про Україну, пошматовану, але нескорену, «горду, сильну, неймовірну, незламну, вірну, неземну, веселу, мудру й чарівну». Перебуваючи з дітьми в Словенії, занотовує свої почуття у віршах:
Боліли, пекли твої рани,
А вітер той біль трохи стишив…
Росою з небесних туманів
Загоїв і слід не залишив…
З вірою в Перемогу, в мирне майбутнє стверджує:
Цвістиме, як завжди, калина,
Співатимуть птахи у гаю,
Люблю тебе дуже, Вкраїно,
З тобою ми ще заспіваєм!
Ой як заспіваємо, знаєш?
– Почують у всенькому світі,
Що дух український незламний,
Нікому його не скорити!
Чимало чоловіків із родини Валентини Гайдемської захищає рідну землю у лавах ЗСУ. Коли на війну йдуть кращі сини і дочки України, кожного проводжає материнською молитвою… Бердичівлянка вірить: ось-ось птахи принесуть світлу й добру звістку про мир, «загояться рани, і висохнуть сльози», і все буде Україна! А вона напишемо поезію радості та Перемоги.
