Традиційний краєзнавчий п’ятничник знову зібрав учасників групи «Промінь світла» у малій залі Бердичівської РДА. Цього разу вони відкривали для себе сторінки драматичної біографії Василя Проходи – українського військового, політичного, громадського і культурного діяча, підполковника Армії УНР, науковця та публіциста, історіографа дивізії сірожупанників. Борець із когорти непокірливих пройшов непростий шлях служіння Вітчизні, втілюючи мрію про Соборну Україну.
Читайте нас на Telegram // Facebook // Підтримати РІО //
Спілкування відбувалось у форматах офлайн та онлайн. Керівник групи «Промінь світла» Володимир Сінчук традиційно розпочав зустріч із музичного прологу – української народної пісні «Тече Кубань». І невипадково.
Василь Прохода за походженням – з українських селян-козаків.
Народився він 25-го грудня 1890-го року на Кубані, на хуторі Сосика, що поблизу станиці Павлівської. Його прізвище ніби визначило життєвий шлях борця за самобутність українського народу. І ця дорога пролягла через дві світові війни, австрійський, польський та російський полони, тюрму, каторгу та еміграцію… Сам Василь Прохода стверджував в автобіографічній книзі «Записки непокірливого», що його прапрадід прийшов на Січ аж із Прикарпаття. Батько Хома в останні хвилини свого життя дав настанову сину Василю: «Пам’ятай, як високо чи низько ти не будеш, будь завжди правдивим…» Про це пише у книзі «Тернистий шлях кубанця Проходи» письменник, краєзнавець і журналіст Роман Коваль. Володимиру Сінчуку вдалося зв’язатися з ним і запросити до участі у розмові. Тож дослідник історії Визвольної боротьби українського народу першої половини ХХ століття, президент Історичного клубу «Холодний Яр», котрий проживає в Києві, через відеодзвінок привітав бердичівлян: «Радий, що привертаємо інтерес до особистості Василя Проходи, відкриваємо маловідомі багатьом сторінки біографії непокірливого українця. Його характерною рисою була патологічна чесність. Він фактично сам себе посадив на багато років, будучи відвертим і тоді, коли це загрожувало йому в’язницею. Але він не зламався, чесно та з честю пройшов свій шлях».
Роман Коваль розповідав про дитинство Василя Проходи, його переїзд із матір’ю на Запоріжжя, навчання в Оріхівському реальному училищі, Українській господарській академії в Подєбрадах в Чехословаччині, випробування в Лук’янівській в’язниці м. Києва і таборах смерті Воркути: «Почуття національної свідомості пробудив українець з-під Миргорода Федір Король. Вони зустрілися в російській армії, в учбовій команді 51-го полку. Король часто розповідав про минуле України, її поневолення та пробудження. Великий вплив на Василя Проходу також мав патріот і подвижник, лікар та лектор української мови УГА в Подєбрадах, письменник і дипломат Модест Левицький… Свою книгу я писав з особливим хвилюванням. Було б добре, якби в Бердичеві вшановували пам’ять шляхетного кубанського українця…»
Військова доля Василя Проходи була пов’язана з сірожупанниками (1-ою козацько-стрілецькою дивізією), до яких він приєднався у серпні 1918-го року. «У березні 1919-го він був учасником оборонних боїв Дієвої армії УНР на підступах до Бердичева. – зауважив Володимир Сінчук. – Доцільно, щоб одна з міських вулиць носила ім’я Василя Проходи – борця за волю України».
У «Військово-історичному календарі Бердичівщини», створеному фаховим істориком, краєзнавцем Віталієм Матвійчуком, на сторінці 26-ї артилерійської бригади ім. генерал-хорунжого Романа Дашкевича у фейсбуці (7. 03. 2018 р.), є повідомлення про оборону Бердичева Залізничною та Сірожупанною дивізіями та її учасника – Василя Проходу.
Підполковник Армії УНР, політв’язень російських тюрем і таборів – автор документальних «Записок до історії Сірих або Сірожупанників», трьох томів спогадів «Записки непокірливого: історія національного усвідомлення, життя і діяльності звичайного українця» та книги роздумів «Думки про Правду».
У 2016-му році у Чехії, в місті Подєбради, що неподалік Праги, відкрили пам’ятну таблицю, яка увічнює одну з найважливіших сторінок в історії української еміграції. Студентами Української господарської академії були поет Євген Маланюк, відомий бандурист, чоловік Олени Теліги Михайло Теліга, майбутній винахідник Олександр Ярошевський, учасник визвольної боротьби Василь Прохода та інші. Свого часу професор Іван Шовгенів, батько поетки вогненних меж Олени Теліги, був ректором УГА, зазначив громадський діяч, поет і письменник Валерій Хмелівський. Її вірші, на думку літературознавців, схожі за сприйняттям на полум’яні поезії Тараса Шевченка. Колись Василя Проходу схвилював твір «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє». Його бентежили, змушували замислитися слова «І забудеться срамотня давняя година, і оживе добра слава, слава України…»
У газеті «РІО-Бердичів» 8-го серпня 2013-го року була надрукована стаття автора збірок художньо-документальних повістей Петра Костюка та колишнього голови міського осередку Народного Руху України Павла Передрія «Сіра дивізія армії УНР на Бердичівщіні», присвячена Василю Проході. Павло Володимирович згадував, як у нього виник інтерес до постаті Василя Проходи. Розповів про зустрічі в Києві з друзями-майданівцями, книгу Романа Коваля «Тернистий шлях кубанця Проходи», подаровану Валерію Іванюку, котрий був учасником подій на Майдані і бойових дій на Сході України.
У 2021-му році Наталія Кравець, викладач кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, захистила кандидатську дисертацію «Військова та громадська діяльність Василя Проходи (1891–1971)».
Серед нових учасників групи «Промінь світла» – подружжя харків’ян, Григорія Пінчука (уродженця Бердичева) та Ірини Єкимової. Розповідь про сірожупанника з Кубані справила на них велике враження.
Василь Прохода пробув 11 років в ув’язненні, у 1956-му як громадянина ЧСР його репатріювали до Пряшева. У 1965-му році Василь Хомич виїхав до своєї родини у США. Помер у шпиталі м. Денвер (штат Колорадо). В місті Савт-Бавнд-Брук, що у штаті Нью-Джерсі, в церкві Святого Андрія відбулася похоронна служба, на яку зібралося багато знайомих і друзів Василя Проходи з Нью-Йорка, пише Роман Коваль: «Серед тих, хто прийшов проститися, були представники Державного центру УНР, побратими зі зброї з 3-ї Залізної дивізії, товариші з Української господарської академії. Проспівавши «Вічну пам’ять», поховали кубанця неподалік церкви, де спочивають видатні сини України…» У 1980-му році на могилах подружжя Василя та Марії постав гранітний пам’ятник у вигляді Хреста Симона Петлюри, яким нагородили підполковника в 1936-му. На плиті викарбовано напис згідно з заповітом: «Василь Хомич Прохода, який боровся за правду і не розминувся з нею до смерті…»
