«Когда-то были времена…» у Бердичеві

І були вони веселими та такими, що викликають сльози, віддаючи болем у самісіньке серце. Тут жили, творили, кохали… Переплетіння мільйонів доль, злети і падіння, горе і радість, вихор почуттів. І не важливо, скільки часу минуло відтоді, важливо, що це – наша історія.

Не випадково презентація книги Мілади Мартинюк «Когда-то были времена…», що відбулася у понеділок, 23 березня, у центральній міській бібліотеці Бердичева, почалася зі слів Максима Рильського «Хто не знає свого минулого, той не гідний свого майбутнього».

До збірки увійшли 9 оповідань, у яких йдеться про наших земляків, що творили історію міста у ХІХ-ХХ століттях. І кожне з них насичене місцевим колоритом, котрий майстерно передала у слові Мілада Вікторівна Мартинюк. Щоб найповніше зобразити тогочасний Бердичів, оповідання було написано російською мовою. Авторка пояснює: це для того, щоб не втратити «цимес», не загубити характерні фразеологізми та мовленнєві звороти. Щоб підкріпити враження і занурити усіх у атмосферу нашого міста та життя його мешканців, під час заходу звучали єврейські мотиви, а на екрані одне за одним з’являлися старі фото вулиць, провулків та вже неіснуючих будинків.

Варто зауважити, що це перша спроба пера Мілади Мартинюк як авторки художнього слова. Хоча багато хто із присутніх на презентації, кому попередньо вже пощастило познайомитися зі збіркою, наголошували: «Спроба більш ніж вдала!».

Кілька уривків окремих оповідань письменниця процитувала, чим до глибини душі вразила слухачів. На жаль, прослуховуючи їх, картинки, намальовані уявою, не завжди видавалися райдужними та яскравими. Були серед них і похмурі, сповнені болю та переживань. Як, власне, і сторінки нашої історії. Одне з таких – це розповідь про відкриття початкової німецької школи по вулиці медичній у Бердичеві у часи німецької окупації. Провівши історичну розвідку, Міладі Вікторівні вдалося дізнатися, що навчання проводилося там з перервами. Коли німецькому керівництву потрібне було приміщення школи, заняття у ній припинялися, а коли ні – уроки відновлювались. У цьому оповіданні йдеться про те, що учнів, які гарно навчалися, заохочували. Їм давали такі необхідні у той час одяг і взуття. Не знаючи про походження цих речей, діти прагнули будь-що отримати подарунок. Проте одного разу дівчинка упізнала черевики, котрі належали її подрузі єврейці і зрозуміла, що їм віддають речі, зібрані після розстрілів…

Кілька слів розповіла Мілада Вікторівна і про місцевого лікаря Давида Шеренсіса, брандмейстера Івана Змієвського, батьки якого загинули на пожежі у Бердичівському цирку, купця першої гільдії Соломона Каца та інших городян, котрі зробили неоціненний внесок у розвиток Бердичева.

Відома бердичівська художниця Ольга Дзюрбей зазначила, що прочитала збірку «Когда-то были времена…» на одному диханні. Вона подякувала авторці за її працю, за любов до рідного краю, якими сповнені усі її роботи та яку вона прищеплює підростаючому поколінню. А ще – за те, що сторінками своєї книги письменниця повернула її у минуле, дозволила відчути все те, чим жив Бердичів. Художниця зізнається, що разом із героями збірки переживала кожну мить і плакала, коли читала про розстріли та зникнення неугодних тогочасному керівництву людей.

За кропітку працю, історичну, краєзнавчу та літературну діяльність Міладі Вікторівні від душі подякували також завідуюча методичним відділом культури МПК ім. О. Шабельника Валентина Бабич, завідуюча читальною залою Алла Тимчук та вчитель української мови і літератури ЗОШ №8 Петро Костюк, котрий зазначив, що добре знає, як важко зібрати матеріали для книги, відредагувати їх, знайти кошти на її видання (до слова, збірку «Когда-то были времена…» авторка видала власним коштом – авт.).

Своє слово з приводу збірки сказав і один з учнів авторки. Натхненний творчістю своєї вчительки він зазначив, що не вважає її працю Сізіфовою, адже вона приносить і користь для оточуючих, і задоволення для неї самої. Юнак розповів, що напередодні мав розмову із Міладою Вікторівною, під час якої поцікавився, для чого вона це робить. На що отримав більш ніж гідну відповідь: «Бо мені це подобається».

По закінченні презентації усі бажаючі могли придбати збірку «Когда-то были времена…». Тим, хто не був присутнім на заході, але хоче поповнити свою бібліотеку цікавими художніми оповіданнями про рідне місто, варто звертатися безпосередньо до Мілади Вікторівни.