Музична душа України, наш камертон, ген українців, найперший у світі маестро – так називають легенду української пісні Володимира Івасюка. Струна життя композитора, поета, співака обірвалась у 30 років. Але його легкі і крилаті пісні живуть, струмують водограєм, квітують мальвами, летять журавлями. Не згасає в серцях «Червона рута», ходить пісня поміж нас і промовляє любов’ю…Четвертого березня у Бердичівській музичній школі на вечорі-присвяті до 75-річчя від дня народження Володимира Івасюка линули його твори – улюблені, впізнавані, життєдайні…
Вечір-спілкування, вечір-подорож, вечір-портрет, вечір-розповідь, вечір подяки за українську пісню – звичайними словами не передати емоції та враження від незвичайної мистецької події у музичній школі, не охопити неосяжність творчого спадку Володимира Івасюка. Задум про весняну імпрезу у викладача музично-теоретичних дисциплін Тетяни Нечипоренко народився давно. Ідея втілилась у спільний проєкт педагогів і вихованців Бердичівської музичної школи – синергію музики, поезії та почуттів. Артистизм і чарівність незмінної ведучої концерту – завідувачки відділу музично-теоретичних дисциплін Антоніни Круковської, злагодженість дій команди викладачів – звукорежисерів та операторів-монтажерів Миколи Іллюхіна, Віктора Крапівіна та Ірини Кучер – задали особливу тональність і настрій програмі. Хвилював та захоплював кожний виступ юних і дорослих талантів: учнів Олександри Ризванюк, Наталії Осаволюк, сестер Олександри та Євгенії Корнійчук, Євгенія Мізика та Ольги Павлюченко і викладачів Інни Бузі, Оксани Тимків, Оксани Лисюк, Віктора Крапівіна, Олени Квась, Оксани Літкович та духового оркестру під керівництвом Миколи Горая і квартету відділу струнно-народних інструментів.
«Крило стає крилом тільки під час лету»
Життєвий політ Володимира Івасюка був короткий, але він встиг стати легендою української пісні. Вже у 20-річному віці вже був відомим на всю Україну. У 1971-му його «Червона рута» увійшла до двадцятки переможниць фестивалю «Пісня року», стала народною і швидко зачарувала світ. А у 1972-му визнано піснею року «Водограй» – весняно-бурхливий образ нестримної молодості.
Пісні Володимира Івасюка завжди залишатимуться символом незламності українського духу. Через понад 40 років після його смерті, у дні повномасштабної війни, вони об’єднують усіх нас, наповнюють серця, надихають і зміцнюють, допомагають вистояти та дають надію на Перемогу. І кожна – це окрема історія: ніжна «Колискова», яку написав у 14 років, пронизливо-експресивна «Балада про дві скрипки», невмируща «Червона рута», дзвінкий «Водограй», його неймовірні, образні та щирі «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас», «Залишені квіти», «Жовтий лист», «Тільки раз цвіте любов», «Нестримна течія», «Відлуння твоїх кроків», «Балада про мальви». Вони злітають, наче птахи, осяваючи в радості, втішаючи у журбі і підтримуючи у скрутний час. Їх виконавці – відомі українські артисти Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Ніна Матвієнко, Святослав Вакарчук та чимало інших.
Володимир Івасюк – автор 107-и пісень, 53-х інструментальних творів, музики до кількох вистав, а також віршів. Талановитий в усьому: музикант, одержимий піснею, який творив обличчя української культури, художник, котрий малював акварельними фарбами або простим олівцем натюрморти, шаржі, карикатури, пейзажі та портрети, професійний медик і скрипаль, музикант, який чудово грав на фортепіано, віолончелі та гітарі. Шляхетний, високо інтелігентний, вродливий синьоокий легінь…
Він зарано пішов у засвіти, 24-го квітня 1979-го року Володимир одягнувся і попрямував до консерваторії. Більше його ніхто не бачив живим… Слідство про обставини загадкової смерті триває й досі. Винні в загибелі не покарані…
Вслухайтеся в його афоризми-одкровення та цитати з творів, перейміться їх духом: «Не згаси вогонь холодом долонь», «Кожен мій твір… породжує у мені болісно-солодкий дрож, який збагачує моє духовне життя…», «Хвилинами тішить гадка, що в людські домівки потрапить і від мене трошки світла, мов крапелька освіжаючої вологи», «Життя – як пісня, що не віддзвенить…»
«Пісня буде поміж нас»
Життя його – коротке, спадщина – велика, а визнання – всенародне. Ініціаторам і натхненникам творчого проєкту «Легенда української пісні», викладачу Тетяні Нечсипоренко та її талановитим помічникам вдалось об’єднати у нерозривний емоційний лейтмотив факти біографії Володимира Івасюка і різноманітні твори, а також відеозамальовки та аудіофрагменти і занурити слухачів у вир почуттів. Гості з Бердичівського педагогічного фахового коледжу, давні друзі творчої родини музичної школи, внесли в концерт нотки майстерності і творчого натхнення. Пісенні мініатюри подарували викладачі циклової комісії вокально-хорових дисциплін Ліна Зеленянська та Анастасія Вітюк, концертмейстер Людмила Путішина і вокальний ансамбль студентів 4-го курсу (Аліна Бреслаш, Дарія Новіцька та Анастасія Півоварчук).
Вистава у виставі – пісня «Балада про мальви» у виконанні директора Бердичівської музичної школи Інни Бузі – зворушлива, пронизлива, глибока. В ній – біль матерів, чиїх дітей забрала війна, яких втрачаємо сьогодні у боротьбі за незалежність і волю України…
Благодійний концерт пам’яті Володимира Івасюка на підтримку мужніх захисників – спомин про людину-легенду, музичного генія нашої епохи, чиї пісні – поза часом…
Директор Бердичівської музичної школи Інна Бузі, методист відділення «Музичне мистецтво» Бердичівського педагогічного фахового коледжу Ірина Жеревчук дякували організаторам та учасникам концерту за тепло почуттів, душевність і почуті мелодії – дотик до серця.
Душа Володимира Івасюка живе в піснях: Ми чуємо відлуння його кроків, яке не гасне, подих дивовижних творів і голос: «Візьми з собою мою пісню – я в неї щастя наспівав…»