14 та 16 січня у бердичівському «Музично-драматичному театрі на Європейській» відбулись прем’єри нової вистави «Любов до смерті», за мотивами п’єси Михайла Старицького «Ой не ходи Грицю та й на вечорниці».
На жаль, я не мав змогу побачити цю прем’єру у п’ятницю, коли в театрі був міський голова, численні депутати та міські посадовці. Але дивитись її в неділю, напевно, було ще краще, бо тоді до театру прийшли вже не за службовим обов’язком, а за покликом серця справжні поціновувачі театрального мистецтва.
Вони, затамувавши подихи, на півтори години поринули у сюжет п’єси, написаної більш ніж сто тридцять років тому, але такий схожий на деякі сюжети сьогодення. Адже незважаючи на карколомний розвиток технологій, у людських стосунках за останні сто (а може й тисячу) років майже нічого не змінилось.
Маруся кохає Гриця, але сільський багатій Хома теж «накинув оком» на вродливу дівчину, і різними способами хоче їх посварити. І врешті-решт це йому вдається. Здається, невибагливий сюжет, але режисерський задум та гра акторів розширюють його до неможливого.
Режисером цієї вистави став вихованець Житомирського коледжу мистецтв, потім актор Рівненського театру, а потім – головний режисер Закарпатського театру В’ячеслав Давидюк. Одну з головних ролей (Грицька) зіграв теж житомирянин – Олег Яценко, а найголовнішу роль – роль Марусі – виконала сама директорка бердичівського театру Алла Садковська.
Допомагали їй не тільки штатні бердичівські актори (якщо вони взагалі є такі), а й численні аматори та учасники фольклорних та народних колективів міського палацу культури. Так, в постановці взяли участь викладачі музичного відділу педколеджу, ансамбль пісні і танцю «Зорецвіт», чоловіча вокальна група та інші творчі бердичівляни.
Найбільше сподобався публіці герой, якого втілив на сцені відомий актор Сергій Бедило – сільський п’яничка, котрий, тим не менш, вкладає в свої монологи майже філософські притчі. Хоча і в антракті, і після закінчення вистави, головною темою для обговорення серед глядачів була натхненна і реалістична гра всіх без виключення акторів, а найбільше захоплених відгуків було все ж на адресу виконавиці головної ролі. Задля того, щоб не робити фінал вистави трагічним, режисер увів в дію другу лінію героїв і їх весіллям завершується бердичівський варіант сторічної п’єси.
Уже заплановано ще дві вистави цієї п’єси – на 29 та 30 січня, тому всі ті, хто ще не бачив нову прем’єру, мають поспішати за квитками, так як навряд чи через кілька місяців буде змога відтворити цю постановку в первісному вигляді. Так само як сьогодні вже не можна повторити «Фріду» чи «200 тисяч». Все це масштабні проекти, на підготовку яких витрачали по півроку чи навіть більше, в яких задіяно велику кількість виконавців, і які, фактично, неможливо повторити навіть на власній сцені. Не говорячи про те, щоб поїхати з ними в тур по Україні чи хоча б по області.
Помпезні театральні проекти, взагалі-то, більш властиві східним театральним традиціям. Тоді як на заході більш поширені малі трупи, малі форми, які, в той же час, менш залежні від влади чи олігархів, та, в першу чергу, залежать (в тому числі і фінансово) від публіки, від уподобань глядачів. Який вектор розвитку обере Бердичівський театр «На Європейській», буде видно з часом.
