У домівці талановитої майстрині Світлани Ващенко пахне травами та квітами й живуть ляльки-мотанки різного віку – ті, які побачили світ декілька років тому, і створені нещодавно. Останнім часом в оселі жінки-чарівниці з’явились особливі красуні, мотані з талашу – кукурудзяного листя нового врожаю…
У Семенівській громаді живе чимало обдарованих людей, які своєю творчістю славлять рідний край, відроджуючи, зберігаючи та примножуючи народні традиції. Талант художниці і рукодільниці Світлани Ващенко багатогранний. Жінка з квітучою душею розмальовує світ фарбами добра і тепла, наповнює його поетикою українських пісень і дарує людям обереги, що несуть життєдайну силу…
Творчий дар – спадок від бабусі та батьків
Світлана Ващенко – родом із Бердичівщини. Тут вона народилась, а дитинство та юність пройшли у Вінницькому краї. Змалку із захопленням спостерігала, як вишивали матуся – Олена Юхимівна, та бабуся – Софія Архипівна, котрі прищепили любов до народного мистецтва. Мама, яка працювала вчителем, виховувала повагу до творців слова і сформувала інтерес до художнього читання. Батько, Григорій Йосипович, був ветеринарним лікарем. Від нього допитлива дочка успадкувала любов до світу природи, до всього живого на землі… А малює, зізнається Світлана, скільки себе пам’ятає: маленькою дівчинкою любила декорувати рамки, створювати інкрустації соломкою, а також майструвати одяг для ляльок із клаптиків, які залишалися від маминого шиття.
Отримавши освіту художника-оформлювача спочатку в культосвітньому технікумі, а потім – в Академії мистецтв, Світлана Ващенко також опанувала швейну справу в училищі. Набута освіта у поєднанні з природним даром дозволили втілювати цікаві задуми і реалізувати свій творчий потенціал на швейній фабриці у м. Хмільник Вінницької області, у бібліотеці в одному з сіл на Романівщині і в закладах культури та освіти Бердичівського району. Глядачі нерідко могли побачити її малюнки і творчі вироби на різних виставках.
У 1986-му році життєва стежина знову привела жінку на Житомирщину, у 1991-му Світлана повернулася на рідну землю Бердичівську, нині мешкає у Семенівській громаді. У селах Хажині, Дубівці, Красівці, Великих Низгірцях та інших приваблюють око автобусні зупинки, які вона перетворила на оази краси, оздобивши стіни декоративно-орнаментальним розписом, де посміхаються квіти, сяють соняхи, і кучерявляться дерева. «Якби могла, розмалювала б увесь світ, хочеться щоб він став кращим», – говорить художниця.
У багатьох селах громади її впізнають за голосом. Коли Світлана Ващенко виходить на сцену чи на майданчики під відкритим небом у дні фестивалів і святкових концертів, вона дарує українські пісні людям, розповідаючи про любов до України, рідного краю та про красу природи. І завжди привозить із собою малюнки, картини, букети-обереги й ляльки-мотанки.
У конкурсі «Людина року–2020», проведеному в Семенівській територіальній громаді, Світлана Ващенко стала однією з переможців і була відзначена в номінації «Діяч культури та мистецтва».
Жити в гармонії з собою, природою та світом
Кожна людина – частинка оточуючого світу. І неможливо жити в гармонії з собою, не перебуваючи в гармонії з ним. Світлана Ващенко володіє рідкісним талантом – вмінням знаходити радість у повсякденному, в заняттях, які стали захопленням. Її улюблений простір – творчість і природа. А надихає краса будь-якої пори року, особливо – літо, що грає всіма барвами веселки. Різноманітна палітра кольорів та відтінків просто вражає уяву. На городі, в саду і в квітнику Світлана вкладає чимало праці та старань, але радіє душею. У полі та в лісі почуває себе як удома. «Грибниця – це найбільший живий організм на Землі. Гриби утворюють своєрідну Інтернет-мережу, – розповідає жінка. – Вони спілкуються між собою та здатні на справжні дива. І кожний має притаманні йому властивості. Мікологія – наука про гриби – досліджує це царство живої природи. Є чимало цікавих міфів, легенд та казок про гриби». Світлана Ващенко безмежно вдячна жительці села Пилипо-Кошара Романівського району (колишній Дзержинський) Анастасії Сидорівні Суріковій, котра вже відійшла у світ інший. Педагог, народна цілителька і мудра людина відкрила багато таємниць природи, підтримала бажання пізнати їх і стала наставницею молодої жінки. Вона навчила секретам фітотерапії, і з тих пір Світлана знається на лікарських травах та готує оздоровчі чаї, які до вподоби рідним, друзям і знайомим. Вона любить та вміє комунікувати з людьми, прагнучи знайти порозуміння будь із ким. Особливо щасливі хвилини дарує спілкування з дочками та онуками. А вони – гарне продовження берегині родини, її союзники і помічники. Старша Оксана має чудові вокальні дані, пише вірші, вишиває та оздоблює писанки бісером. Молодша Олена теж малює – займається розписом нігтів, також може здивувати красивими творчими виробами. Справжніми артистами зростають двоє онуків – Віктор грає на гітарі, Ярослав мріє стати художником. Непосидючі й кмітливі хлопчики дають великий заряд енергії та піднімають настрій.
У ляльках-мотанках – любов, молитва і тепло людських рук
Коли Світлана Ващенко згадує дитинство, можна заслухатися розповіддю – цікавою та образною, наче казка. Її бабуся шила з тканини ляльок і нехитрий одяг для них, а волосся робила з капронових панчіх. Маленька онучка Світланка разом із подругами залюбки бавилася іграшками, виготовленими власноруч. Ляльки зі свіжих кукурудзяних качанів із волокнами і листям прикрашали капелюшками з квітами та іншими дарами природи. Вже у дорослому віці Світлана Григорівна захопилася мистецтвом створення ляльок-мотанок – прадавнього оберегу українського народу, який тисячоліттями супроводжував наших предків і передавався з покоління у покоління. Вкладаючи у них свої добрі думки, мрії та прагнення, майстриня виготовляє ляльок, серед яких – ангели, немовлята, молодиці, наречені, матері з дочками та бабусі. Величезна мотанка, зростом у понад півтора метри, оселилася в клубі с. Хажина. У самої Світлани ляльки довго не затримуються – дарує їх рідним, близьким і друзям. Проводила й майстер-класи для жителів громади зі створення оберегу – символу мудрості та матері-прародительниці. Цього року почала працювати з талашем (листям кукурудзи), щоб створити неповторних красунь. «Раніше я виготовляла квіти з цього матеріалу. Осяяний сонцем, він легкий і приємний на дотик, піддатливий та еластичний, – пояснила Світлана. – Ще одна особливість: вироби з кукурудзи не старіють, і пил до них не пристає…» Кожна кукурудзяна фея – унікальна, і однакових немає, у кожній – частина душі їх авторки. Образи для них рукодільниця вигадує сама, а на нові ідеї надихає природа…
Людина у житті завжди залишає сліди, і добрі наміри з часом проростають…
Хтось милується рослинними символами України, якими Світлана Ващенко прикрасила стіни автобусних зупинок. Хтось слухає пісні, що дарує людям. Хтось ставить на почесному місці у домівці букет-оберіг, створений руками майстрині. Хтось дбайливо береже ляльку-мотанку від рукодільниці…
Сліди, які залишають навіть невеликі кроки добра і тепла, котрі торкаються душі, неможливо стерти…
Вікторія Кучерява
Фото взяті зі сторінки Світлани Ващенко у соцмережі Facebook