У квітні 1934-го року в «Літературній газеті» було надруковане перше оповідання Василя Гроссмана «В городе Бердичеве». У своєму дебюті автор розповів про місто, де народився у 1905-му. Двадцять восьмого квітня 2023-го року учасники групи «Промінь світла» гортали відомі та маловідомі сторінки життя і творчості видатного письменника, відкриваючи цікаві та вражаючі факти з його біографії.
Читайте нас на Telegram // Facebook // Підтримати РІО //
У залі, де зібралися шанувальники літературного краєзнавства, звучала музика Людвіга ван Бетховена. Свого часу «Шотландську застільну» полюбляв Василь Гроссман, повідомив керівник групи «Промінь світла» Володимир Сінчук, почавши розповідь про письменника, який пережив чимало потрясінь: гоніння та утиски цензури, муки й поневіряння. «У житті моєму було добре і погане, важке та легке, я робив помилки, невірні вчинки, хотів бути щасливим, радів успіхам і страждав, коли потрапляв у біду», – писав Василь Гроссман («Початок незакінченої автобіографії»).
Автора дилогії (романів «За праву справу» та «Життя і доля»), яка створювалась із 1946-го по 1960-й роки, одного з авторів (спільно з Іллею Еренбургом) «Чорної книги» – дослідження про поголовне винищення євреїв у роки Другої світової війни, талановитих повістей, нарисів та оповідань доводили недовірою і залякуванням, але Василь Гроссман залишався собою в умовах тоталітарної держави. Дійсно, «він був Великою людиною та Великим письменником – чесним і безстрашним». Василя Гроссмана називають одним із «найглибших свідків» 20-го століття, художником, який не боявся говорити найсуворішу та безжальну правду і вірив у здатність людини здолати зло, письменником-істориком, письменником-філософом, Сократом із Бердичева…
Його малою Батьківщиною вважають наше місто. На будинку по вул. Шевченка, 16, зведеному відомим у Бердичеві лікарем та меценатом Давидом Шеренцісом, є меморіальна дошка з написом, що тут жив видатний письменник Василь Семенович Гроссман. З приводу місця народження майбутнього письменника дослідники й досі дискутують. Краєзнавець Анатолій Горобчук розмірковує: «Виходячи з родинних стосунків матері Гроссмана та дружини Шеренціса, можна припустити, що це будинок № 14 по вулиці Шевченка (нинішній медколедж). Саме він є найбільш ймовірним місцем народження Василя Гроссмана». Триповерхове приміщення, теж споруджене Давидом Шеренцісом, використовувалося як приватна клініка та житло для його родини. Є також версія щодо народження Василя Гроссмана у Швейцарії.
Під час спілкування на зустрічі бердичівських книголюбів йшлося про дитинство хлопчика, якого батьки ласкаво звали Йосею і жартома – Васею (у його метриці стояло ім’я, дане при народженні, – Йосиф), бердичівський період життя Василя Гроссмана, навчання в Швейцарії, Києві та Москві, роботу на вугільній шахті на Донбасі інженером-хіміком, сім’ю і друзів. Прозвучало інтерв’ю дочки письменника, перекладачки та прозаїка Катерини Короткової-Гроссман.
У першому оповіданні Василя Гроссмана «У місті Бердичеві» відбилися його враження від перебування в єврейському містечку під час Громадянської війни. Влітку 1941-го року письменник був мобілізований, служив воєнним кореспондентом газети «Червона зірка». Під час Сталінградської битви з першого до останнього дня він брав участь у боях на передовій. Його матір була розстріляна в окупованому нацистами Бердичеві 15-го вересня 1941-го. Письменник дізнався про загибель Катерини Савеліївни лише через кілька років. Василь Гроссман писав листи матері, сповнені любові та ніжності, й тоді, коли її вже не було в живих…
Публікацією статті «Треблінське пекло» (1944-й р.) письменник відкрив тему Голокосту в СРСР. Але продовжити її Василю Гроссману не дозволили. Збірка матеріалів про знищення нацистами євреїв «Чорна книга» (складена у співавторстві з Іллею Еренбургом) була набрана, але не вийшла друком – в країні набувала обертів антисемітська кампанія. Перше російськомовне видання «Чорної книги» побачило світ в Ізраїлі у 1980-му.
Учасники зустрічі передивилися документальний фільм Олени Якович «Василь Гроссман. Я зрозумів, що помер» про життя та долю одного з найзначніших письменників ХХ століття. Коли він написав роман «Життя і доля», де доводив спільну природу двох тоталітарних режимів – нацистського й більшовицького, радянський державний та партійний діяч, ідеолог сталінізму Михайло Суслов порівняв книгу з «атомними бомбами, які готують наші вороги». Письменника не заарештували. Чотирнадцятого лютого 1961-го року заарештували його роман. Рукописи конфіскував КДБ за розпорядженням ЦК КПРС. Що змусило радянське керівництво вдатися до такої міри? Причина – потужна викривальна сила книги, її політична проблематика. Невдовзі після цього, у 1964-му році, Василь Гроссман помер, але «рукописи не горять»… Вважалося, що роман було втрачено або спалено. Але в 1980-му він несподівано з’явився на Заході. Збережений друзями письменника і таємно вивезений за кордон у вигляді мікроплівки, роман був опублікований у Швейцарії, а потів поширився всією Європою, ставши бестселером, він вийшов в Америці, а в СРСР надрукований у 1988-му році – через 28 років після написання… У фільмі Олени Якович уперше показані документи з «Особливої папки» Василя Гроссмана, які всі ці роки зберігалися під грифом «Цілком таємно».
Разом із «Життям і долею» у 1961-му році було конфісковано й рукопис повісті «Все тече…», над якою Василь Гроссман працював з 1955-го і до самої смерті.
Цим знаковим твором про історію людини, котра провела у ГУЛАГу 30 років, він завершував епос про війну та епоху тоталітаризму. Повість, що допомагає зрозуміти історичний зміст суспільних процесів, які відбувалися в Радянському Союзі в 1930-50-х роках, у 1970-му була опублікована в Німеччині і перекладена багатьма мовами. І лише в 1989-му твір надрукували в СРСР.
У 2008–2010-му роках у Польщі вийшли друком три книги Василя Гроссмана, що показують його велич як людини і письменника, а також актуальність його творчості у XXI столітті. Опублікована новітня біографія письменника «Василь Гроссман і радянська доба», написана у 2019-му році канадською дослідницею Александрою Попофф (переклад на українську мову Наталії Комарової).
У Бердичеві пам’ятають та вшановують видатного земляка. У 2013-му році голова БМРГО «Добра справа» Юрій Балюк започаткував міжнародний літературний конкурс ім. Василя Гроссмана «В городе Бердичеве». Життєпису письменника присвячені публікації місцевих краєзнавців Володимира Космача, Анатолія Горобчука та Мілади Мартинюк.
На початку квітня нинішнього року наше місто відвідав поціновувач творчості Василя Гроссмана, кореспондент іспанського видання El Mundo Альберто Рохас Бланко. Він зустрівся з головою Бердичівської МТГ Сергієм Орлюком, побував у Музеї історії міста, Кляшторі Босих Кармелітів та біля пам’ятного знаку жертвам Голокосту. Журналіст завітав і до Музею єврейства, де спілкувався з представниками єврейської громади й міськими дослідниками. Краєзнавець Мілада Мартинюк розповіла учасникам групи «Промінь світла» про зустріч з іспанським гостем, котрий зазначив, що з початком війни він відкрив для себе Україну з зовсім іншого боку – країну, стійкий та відважний народ якої самовіддано боронить не лише свою рідну землю, а й всю Європу. П’ятого квітня на сторінках El Mundo вийшла стаття під назвою «Війна знову кличе Василя Гроссмана на українську батьківщину».
Творчість великого письменника перегукується з сьогоденням і хвилює світового читача. Його феномен цікавить науковців різних країн, виходять у перекладах книги Василя Гроссмана, чиє життя було сповнене глибинного сенсу в найвищому, справжньому розумінні цього слова.
Минають роки, зростають нові покоління, але твори письменника ніколи не втратять своєї актуальності. Їх треба читати вдумливо та повільно, не пропускаючи жодного рядка й слова, прислухаючись до свого серця…
