Ввечері останнього дня червня літературно-музичний вечір, присвячений поету та композитору Діонісію Бонковському, зібрав бердичівлян у внутрішньому дворику монастиря Босих Кармелітів. Молодь благодійної організації «Кармель» презентувала виставу «Мелодія кохання завжди божественна». В основі сюжету – романтична історія з життя автора відомої пісні «Ґандзя-цяця», який певний час жив і творив у Бердичеві.
Наш Telegram канал: https://t.me/rio_berdychiv_informatsiya
Народження вистави: трохи передісторії
Спочатку було спілкування двох творчих людей із театральної студії «Notes de Vita», яка діє при благодійній організації «Кармель»: режисера Анастасії Сувейки та музичного керівника Мілади Мартинюк. Вони розуміють одна одну з пів слова, і чергова зустріч-розмова дала імпульс для народження ідеї поставити спектакль за мотивами твору пані Мілади, що має увійти до її п’ятої книги з циклу «Історії рідного міста». В оповіданні «Дениска» йдеться про кохання поета, композитора і перекладача Діонісія Бонковського (1816-1881 рр.). Поляк за походженням, він народився в с. Вороновиця (нині селище Вінницького району), отримав гімназійну освіту, з 17-и років працював у судовій системі та в цивільній адміністрації. Мешкав у Новоград-Волинському, Радомишлі, Києві і Бердичеві. Писав пісні на власні поезії – «Ґандзя-цяця», що стала народною, «Гей я козак, зовусь Воля» та інші, а також на вірші Тараса Шевченка («Нащо мені чорні брови»).
Діонісій Бонковський – автор популярної пісні «Чорнії брови, карії очі» (слова Костянтина Думитрашки) й дослідження «Про музику народних пісень», в якому охарактеризував особливості українського музичного фольклору. Здійснював переклади творів польського письменства на українську мову. Діонісій Бонковський не мав спеціальної музичної освіти, наспівував мелодії, а ноти записували друзі та знайомі… Його пісні і романси ввійшли до репертуару багатьох відомих музичних колективів і виконавців, серед яких – Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Костянтин Огнєвий, Анатолій Солов’яненко, квартет «Явір», хор ім. Григорія Верьовки, Володимир Гришко, дует братів Томіленків та багато інших. Останні роки митець проживав у м. Богуславі на Київщині.
Слово і музика – два крила кохання
Внутрішній дворик монастиря Босих Кармелітів… Зібралися батьки і друзі юних акторів вистави «Мелодія кохання завжди божественна». На прем’єру прийшли настоятель Бердичівського санктуарію отець Віталій Козак, отець Павло Ферко та отець Юзеф Кухарчик, сестра Ніна Тартачник, очільниця благодійної організації «Кармель», і сестра Каміла (Яна Дзісь).
Камерний простір створював відчуття затишку, романтична атмосфера народжувалася з різних деталей: пісні гурту «Океан Ельзи», привабливості зелених куточків, ніжності квітучих рослин та лагідних променів вечірнього сонця… Надихаючі слова отця Віталія Козака про митців, котрі «творили правду, добро і красу» – і вистава почалася.
За сюжетом, уявний «потяг сполученням Вільно–Бердичів прибув на першу колію»… Особливим змістом наповнена поява Діонісія Бонковського, який одного разу відвідав Бердичів у справах і згодом відчув непереборне прагнення знову приїхати до містечка з патріархальним укладом життя, де «вузькі вулички і кривенькі дерев’яні будиночки». Паралельний супровід розповіді польською мовою, хореографічні композиції, мелодії та народні пісні відтіняли гру акторів і посилювали значення слів, допомагаючи глядачам глибше осмислити те, що відбувалося перед очима. Юні виконавці з’являлися з різних куточків дворика, під час дійства проходили біля глядачів, співали «вживу». Дівчата – у вишуканих сукнях, юнаки – у фраках, декорації – сама природа. Реальні події життя поета перепліталися з художньою вигадкою. Романтикою овіяна зустріч компоніста (автора музики) з особливою дівчиною Ганною, яка полонила думки, чия посмішка – в серці. Герой готовий із головою поринути в почуття… Глядачі стають свідком діалогів із польськими письменником Томашем Августом Олізаровським та митцем Єжи Шимановським, переймаються переживаннями персонажів. Відчувають емоції письменника в листі до дівчини: «Душка моя Ґандзю, будь благословенна тисячу разів… Після нашої зустрічі я знову дихаю, я ожив, наче напоєна водою зів’яла квітка…» Глядачі занурюються в атмосферу зворушливого побачення закоханих Діонісія (Дениски) та Ганни…
Виконавці головних ролей, 14-річна Валерія Івчук та 17-річний Сергій Козлов, органічно вписалися в образи, і здавалося, що вони ніби прийшли до нас із 19-го століття. Школярка зізналася: «Граю у виставах не вперше. Але з дитинства мріяла про подібну роль». Юнак трохи хвилювався, проте гармонійно виглядав в образі Діонісія Бонковського: «Що б не було, ти повинен вийти і зіграти. Раніше я займався у театральному гуртку МПК ім. О. Шабельника під керівництвом Алли Садовської, нині керівника музично-драматичного театру на Європейській. Брав участь у різних постановках. З Валерією граємо у театральній студії ”Notes de Vita ”». Дуже переконливим був в образі Шимановського Денис Чиборовський – спокійний та виважений. Студентка педагогічного коледжу Світлана Портяник зачарувала співом жартівливої української народної пісні «Ти до мене не ходи». Найменша серед 30-и учасників вистави, 5-річна Соня Коржан, легко рухалася в танці янголят. А поява навіть у маленьких епізодах була для неї дуже важливою, розповіла мама Ірина: «Дочка – енергійна й активна. Захоплюється танцями та акробатикою. І скрізь хоче встигнути».
Заключні сцени вистави… Звучить пісня Діонісія Бонковського, присвячена Ґандзі – «милій, як голубка», «цяці-молодичці». Мелодія полонезу, граціозні рухи танцюючих…
Режисер Анастасія Сувейка та сценарист і музичний керівник Мілада Мартинюк зробили фінал відкритим: «Сама історія – біографічна. Вирішили грати на природі, просто неба, хоча це не просто. Діти підтримали ідею, ми ризикнули – і в нас вийшло! Колектив дружний – наче одна родина. До речі, наші актори пропонували ввести у сюжет дуель, але потім відмовилися від цього задуму. Діти у захваті і прагнуть продовження…»
Глядачам залишаються думки про подальший шлях героїв і можливість відчути себе вершителями їхніх доль та уявити «свою» виставу…
Після спектаклю були спілкування у дружньому колі, солодкий стіл і танцювальний флешмоб…
Творчість надихає, дарує крила та осяює душу…
