Пам’ятаймо свої корені – своїх духовних вчителів – письменників, поетів, особливо своїх земляків.
Вечір пам’яті «Сильна духом», присвячений 90-річчю з дня народження бердичівської письменниці Зої Милашевської, відбувся 19 березня у педагогічному коледжі. Підготували його студенти 2-БС курсу під керівництвом знаного в місті педагога, кандидата педагогічних наук Тамари Василівни Бабійчук. Вечір пройшов на вищому інтелектуально-духовному рівні.
11 березня 2014 року виповнилося 90 років з дня народження письменниці, мужньої жінки Зої Матвіївни Милашевської та у цьому ж році виповнюється 20 років з дня її смерті. Отакі дві дати. Зоя залишила після себе добру пам’ять, твори. Важким неймовірно було її життя. Хвора людина, прикута до ліжка, мала феноменальну пам’ять, гострий розум, щире серце. Тому і закінчила школу «на відмінно» (тримала в руках її атестат), опанувала заочно дві вищі освіти – у Бердичеві у Педагогічному інституті та Києві в Університеті ім. Т.Г. Шевченка факультет філологічний. Освічена жінка займалася перекладацькою діяльністю, а згодом стала письменницею. Перше її оповідання було надруковане в журналі «Дніпро», а далі вже були написані повісті «І знову дощ», «Повість про вчительку», «Кохання мужніх», залишились ненадрукованими дві її повісті.
Вечір пам’яті проходив за цікавим сценарієм. Лектори-студенти (вони ж ведучі): Миронова Катерина і Пинська Ольга – розповідали головні моменти біографії Милашевської, торкались рис її характеру, вподобань, у т.ч. музичних.
Дівчинка Зоя виховувалась у культурній родині, де шанували літературу, музику. Тому дівчинка, хоча і хвора, не могла не здобути освіти. У школі, в інституті і університеті усі оточуючі дивувались її наполегливості, мужності, працьовитості, дивовижній пам’яті. Вона навчалась швидко, екзамени здавала легко. Зоя робила переклади з німецької, англійської, французької, польської. Як до репетитора до неї ходили школярі. Її репетиторство було безкоштовним. Для Зої головне було – поділитися знаннями з іншими. Розповідають, що її українська мова була бездоганною. До неї приходили молодь, літні люди – бібліотекар, слюсар, залізничник, вона мала друзів на заводі обчислювальної техніки. В Милашевської була велика духовна енергія, що притягувала людей, вона відпочивала, слухаючи музику Шопена і Чайковського…
На вечорі були не тільки розповіді про життя письменниці. Ми побачили сцени з її творів, що були запропоновані студентами як акторами. І ця драматургія була цікавою, щирою, бо студенти прийнялися духом її літературних персонажів грали по-справжньому. Ми відчули увесь колорит її мови, думки і почуття, вкладені в героїв. Ось наші молоді актори: Невмержицький Денис, Весельський Сергій, Сердюк Таїса, Яровенко Ольга, Шуляк Людмила, Боримська Вікторія.
На вечорі були присутні племінники Милашевської, відома журналістка Медведева Валентина, секретар обласної спілки письменників України Михайло Пасічник, знаний і гарний поет. Запросили на вечір і мене, як людину не байдужу до літератури.
Валентина Медведева розповіла про сильну духом і талановиту тітку Зою, показала навіть ту паличку, за допомогою якої Милашевська друкувала свої твори на машинці. Паличку Зоя спершу тримала в зубах, далі перекладала у ледь діючі пальці і била нею по клавішах машинки. Це було неймовірно важко, іноді вона скреготала зубами, але свого домагалась – друкувала. Її літературним вчителем був Борис Тен, він приїздив до Бердичева, давав поради, як перекладачці, так і письменниці. У 1973 році Зою прийняли до Спілки письменників СРСР і України. Вона цінувала дружбу з літераторами Сергієм Плачиндою, Євгеном Концевичем, Валентином Грабовським, Олексієм Опанасюком, Михайлом Клименком, Михайлом Пасічником.
Ще одним випробуванням у нелегкому житті письменниці була репресія її батька залізничника та його страта у 1938 році. Тоді родину було виселено з батьківської хати, і довгий період родина тулилася у бараці. Тільки у 1957 році чесне ім’я батька було реабілітовано.
Михайло Пасічник дав високу оцінку творам Милашевської, розповів про особисте знайомство із нею. У ті роки він був молодим поетом, прислухався до порад письменниці, а то і просто допомагав їй у побутових проблемах.
От і закінчився вечір пам’яті Зої Милашевської. Своїм студентам подякувала класний керівник 2-БС курсу Куцак Людмила, з добрим словом до студентів і викладача Тамари Бабійчук виступила заступник директора коледжу з виховної роботи і гуманітарних питань Ісмаїлова Наталія. Слово подяки за вечір сказала завідуюча районної бібліотеки, Світлана Семенюк.
Також усіх вразив сюрприз студентки Галини Савенко – вона намалювала портрет письменниці Милашевської. Студенти 2-БС курсу – майбутні психологи. Організований ними вечір був вдалим завдяки їхнім старанням і психологічній спрямованості їхньої майбутньої професії, адже Зоя Милашевська – гарна письменниця і мужня жінка, була людиною з особливими потребами.
Вечір пам’яті письменниці Милашевської – іще один доказ того, що у нашому Бердичівському педколеджі добре навчають студентів. А Тамарі Бабійчук особлива подяка за вміння працювати зі студентами. Свій виступ закінчу словами про Зою Милашевську:
У сонячнім колі любові
Є люди великої долі,
Є люди з великої букви,
Їх ймення в віках незабутні.
Їх сила – у слові і дії,
На них є у людства надії,
Душа їх, мов сонце, палає,
І шлях нам земний осяває.
У сонячнім колі любові
Жила Милашевськая Зоя,
Долаючи долі тортури,
Боролася мужня натура.
Творила і людям світила,
Бо мала письменниця крила.
Тому вона в пам’яті з нами
Не згасне ця пам’ять з роками.
Ольга Протасевич,
громадський кореспондент
