Чорна жорстока хмара взяла у свій полон українські землі в минулому столітті, принісши страждання, смерті маленьких дітей та дорослого населення, змушуючи шукати будь-які шляхи для порятунку, аби лише вижити. Цинічний злочин більшовицької влади, випробовування людей на міцність та силу волі, катастрофа, що увірвалася у міста і села, і ім’я їй – «Голодомор».
За соціально-демографічними наслідками Голодомор 1932-1933 років виявився найтрагічнішим, бо методи, якими знищували ні в чому не винних людей, перевершили усі інші голодомори в Україні. Штучно створений у ці роки голод забрав життя за підрахунками від 7 до 10 мільйонів українців, масово знищував селянство, яке зберігало українську культуру, мову і традиції. Смертельним крилом охопило і представників інтелігенції – розуму нації. Спецзагони та регулярні війська перетворили Україну на концтабір, в якому випробовували на міцність людей, знищували їх, забороняючи полишати місця проживання і виїжджати у регіони, де голоду не було або він був не таким масштабним.
Сьогодні біля пам’ятника жертвам голодомору «Померлим голодною смертю на багатих українських землях» бердичівляни під час години-реквієм віддали шану невинним жертвам, нашим землякам, які загинули в роки голодоморів 20 століття. Вшанували також пам’ять жертв великого терору 1937-1938 років, що мав на меті знищити уцілілих під час колективізації і голодоморів представників селянства, інтелігенції, духовенства, національних меншин. Пронизує, мов жалом, страшна статистика смертей у ті роки. Бринить сльоза на щоці, коли чуєш моторошні розповіді про події минулого з вуст теперішнього молодого покоління. Представники міської та районної влади, освітяни та школярі, молодь міста і старше покоління, депутати і підприємці – усі, кому небайдужа ця болюча сторінка в історії України, хто розділяє біль і горе українського народу, зібралися на цьому пам’ятному місці, щоб запалити свічечку і покласти квіти на знак пам’яті про втрачені і жорстоко забрані життя безневинних людей.
Нині пам’ять про ці страшні трагедії закликає нас захищати правду, мир і свою землю, адже зараз про голодомор знає і говорить увесь світ. Це дуже важливо у контексті розуміння та засудження нинішньої загрози Україні зі сходу, яка так само, як в минулому столітті, теж є злочином проти українського народу. Ми повинні пам’ятати наше минуле, пам’ятати, кожного, хто став жертвою жорстоких знущань, хто загинув, будучи ще немовлям, хто випробував на собі мученицькі страждання і тримався за життя, мов за ниточку, хто згасав, немов свічечка, просячи шматочок хліба.
……В 1991 году общая численность населения составляла 51,6 миллионов человек, тогда как в начале 2016 года официальное количество украинцев сократилось до 42,7 миллионов……. стань на колени и почти память уничтоженных
Гарно поминали жертв голодомору 26 листопада в Закутинцях. На день народження сільського голови Ващенка М.М. з музикою, піснями та танцями гуляли всі голови сільських рад Семенівської ОТГ . Кому Голодомор, а кому через пельку лізе і наплювати на людей.
Маячення (марення, верзіння) – хибне судження чи розумовий висновок, який виникає без відповідного приводу і не піддається виправленню, не дивлячись на те, що протирічить дійсності і всьому попередньому досвідові хворого, повністю охоплюючи його свідомість. Маячення протистоїть будь-якому, найвагомішому доказові, чим відрізняються від простих помилок мислення. Маячні тлумачення психічно хворих так чи інакше відносяться до них самих, їх життєвого досвіду, бажань, потягів, знань, побоювань тощо.