Кожного року українці згадують страшні роки голодоморів, що забрали життя мільйонів людей. Смерті дітей, юного і старшого покоління українців, які в голодних муках помирали у ті роки, стали національною і нічим та ніколи незагоєною раною.
Бердичівляни щороку у листопаді вшановують пам’ять померлих голодною смертю земляків в особливому місці, біля особливого пам’ятника, який привертає увагу і містян, і гостей одразу, як тільки проходиш чи проїжджаєш повз нього. Його, символ пам’яті про мільйони тих, хто помер з голоду на родючій українській землі, встановили на пагорбі біля річки Гнилоп’ять, на перехресті вулиць Козацької та Чуднівської.
Урочисте відкриття меморіалу відбулося 25 листопада 2016 року і створений він був за ініціативи та меценатства бердичівлянина, відомого приватного підприємця Анатолія Кашпірука. Батьки йому розповідали про ті страшні роки, бо самі пережили голод.
В основі композиції – символічне поєднання двох гранітних плит, розташованих під кутом, на яких викарбувані написи «Померлим голодною смертю на багатих українських землях» і «Пам’яті жертв Геноциду українського народу 1932-1933 років». Центральним елементом композиції є фігура жінки на тлі згорьованої України, зображеної на чорному граніті. Затуливши обличчя, жінка оплакує невинно померлих від голоду. Задум втілив у реальність дизайнер Сергій Слободянюк, розмістивши на монументі цілісну єдину країну і навіть українську вишиванку, як її атрибут.
Пам’ятник встановлений, щоб увіковічити мучинецьку смерть, і є символом того, що бердичівляни пам’ятають, не забувають невинно убієних жертв тоталітарного режиму. А місце, де постав цей витвір, за задумом автора та переконанням багатьох бердичівлян має бути для всіх храмом духовності, пам’яті і скорботи.
