І це якщо п’ятим рахувати чоловіка письменниці, який допомагав їй в продажу книжок та участі в заході.
Читайте нас на Telegram // Facebook // Підтримати РІО //
Так, для мене особисто найбільшим відкриттям цього дня стало незрозуміле визнання того, що Люко Дашвар вважають виключно жіночою письменницею. Лише після заходу пожалкував, що не спитав, чи на всіх зустрічах з читачами, а,точніше, з читачками, бувають подібні пропорції між чоловіками і жінками, як це було суботнього дня 20 січня в Бердичеві.
Вперше я прочитав книгу, підписану таким незвичним псевдонімом ще в 2010 році, і роман «РАЙ.центр» приголомшив своєю натхненністю, теплотою і світлом. Аж не вірилось, що в нашому сьогоденні можуть бути такі сюжети і про них можна так писати. Після цього я купив і перечитав дві попередні книги письменниці «Село не люди» та «Молоко з кров’ю», які вийшли раніше, а потім просто купував кожну наступну її книгу. І перерахувавши напередодні книги на своїй полиці та звіривши їх з рекламним плакатом бердичівської зустрічі, зрозумів, що можу сміливо іти на неї, так як всі тринадцять написаних Люко Дашвар книг уже прочитав.
В залі центральної бібліотеки були зайняті всі стільці, в тому числі і додаткові, і розкладні. Таке тут бувало, звичайно не раз, але тільки тоді, коли спеціально приводили школярів чи студентів. А цього разу тут були дійсно ті, хто прийшов з власної волі.
Директорка бібліотеки Тетяна Кущук, розпочинаючи захід, розповіла, що його ініціатором, по суті, став працівник закладу Владислав Доробалюк. Після того, як вони не змогли попасти на зустріч з Ірен Роздобудько, яку організували кілька місяців тому в нашому педколеджі, то він сказав, що його смуток з цього приводу могла б «перебити» лише зустріч з Люко Дашвар. Кілька тижнів перемовин – і Бердичів зустрічає мисткиню, яка у вісім з лишком разів перевищила звання золотого письменника України (для такого визнання потрібно видати книги накладом в сто тисяч штук).
Ірина Чернова (це справжнє ім’я письменниці) спочатку коротко розповіла про своє творче становлення. Виросла вона в сім’ї інженерів, які трохи віддалились від своїх одеських родичів та жили в Херсоні. Там же Ірина, наслідуючи батьків, вступила до технічного вузу, а після його закінчення працювала інженером. Та до тридцяти років зрозуміла, що це не її, і пішла працювати в редакцію обласної комсомольської газети.
І хоча там вона займала чи не найнижчу посаду – секретар по роботі з листами читачів, які мала перечитувати та розподіляти по відділам, але саме ці листи дали чимало сюжетів майбутніх оповідань та романів.
Друзі довго вмовляли Ірину спробувати написати щось більше, ніж короткі оповідання, і нарешті вмовили взяти участь в конкурсі «Коронація слова» 2008 року, де творчі доробки оцінювало журі, яке не знало прізвищ авторів. Саме тоді вперше з’явився псевдонім Люко Дашвар, як своєрідна абревіатура від імен рідних і дорогих Ірині Черновій людей.
Тоді роман «Село не люди», який вона написала за місяць, здобув першу премію. В наступні два роки така ж участь очікувала на наступні романи «Молоко з кров’ю» та «РАЙ.центр», хоча писались вони вже набагато довше, ніж місяць. А найдовше писався останній роман під назвою «Спадок», який і приїхала презентувати в Бердичів відома письменниця.
Його події відбуваються в містечку під Києвом в останній тиждень перед повномасштабним вторгненням. В будинку колишнього архітектора союзного значення збираються нащадки, щоб почути заповіт щодо його чисельного майна. Половина родичів живуть в Україні, а половина в Москві. І саме це стає основним конфліктом в детективній історії, яка розпочинається вбивством одного з нащадків, а закінчується російськими танками на вулиці перед будинком.
Після короткої презентації в залі бібліотеки залунали питання, які стосувались майже всіх книг Люко Дашвар, їх ролі в житті самої письменниці, потаємних смислів їх назв, реальності їх історій та майбутніх їх продовжень.
Більш ніж півгодини тривав шквал цих запитань та щирі відповіді на них, після чого розпочалась автографсесія, яка тривала не менше. Такої довгої черги за автографом в Бердичеві я ще не бачив, але коли на сторінці письменниці побачив подібну чергу в Києві на книжному фестивалі, то зрозумів, що нам ще до столиці братись і братись.
Та Люко Дашвар, яка тоді в Києві більше двох годин роздавала автографи, так і в суботу в Бердичеві, справилась із своїм завданням та подарувала хвилини радості своїм численним прихильницям.
Згодом, на своїй сторінці, вона подякувала організаторам за чудову зустріч, і з цього посту стало зрозуміло, що на її закінчення до бібліотеки прибув ще один чоловік – міський голова Сергій Орлюк.
P.S. Як тільки починався захід, прозвучав сигнал повітряної тривоги. На німе запитання гості, що робити, директорка бібліотеки відповіла: «Не хвилюйтесь. В нас місце намолене, обабіч дві синагоги, поруч храм і кляштор, сюди не прилетить». І вже невдовзі, немов би підтверджуючи її слова, прозвучав сигнал відбою…
